бл. 1627–1698

Петро Дорошенко

Гетьман Правобережної України

Державний діяч, Військовий

Як зшити країну, яку двоє сусідів щойно поділили по Дніпру? Петро Дорошенко 1668 року став гетьманом обох берегів і заради єдності України пішов на союз з Османською імперією. Про цей вибір сперечаються досі.

Ключові досягнення

  • Гетьман Правобережної України (1665–1676)
  • 1668 року проголошений гетьманом обох берегів Дніпра
  • Перемоги над польським військом під Браїловом (1666) і Батогом (1672)
  • Союз з Османською імперією, схвалений козацькою радою в Корсуні (1669)

Країна, розрізана навпіл

Московія і Річ Посполита 1667 року уклали Андрусівське перемир’я й поділили Україну: Лівобережжя відходило царю, Правобережжя - королю. Гетьман Правобережжя Петро Дорошенко з цим не погодився. Його головною метою було відновити козацьку державу на обох берегах Дніпра.

Козак із Чигирина

Дорошенко народився 1627 року в Чигирині, в козацькій родині. Він виконував дипломатичні доручення Богдана Хмельницького, а після його смерті підтримав гетьмана Івана Виговського і підписав Гадяцький договір. 1665 року старшина обрала Дорошенка гетьманом Правобережної України.

Як гетьман будував державу

Щоб не залежати від старшини, Дорошенко створив постійне наймане військо - сердюків. Вони отримували сталу платню і були такі вірні, що дивувалися навіть вороги: польський офіцер писав, що не вдалося переманити жодного. Гетьман поставив на кордоні нову митну лінію і пробував карбувати власну монету - шеляги, півтораки, шостаки. Жоден гетьман не скликав козацьких рад так часто, як Дорошенко, а під час голосування він виходив, щоб не впливати на рішення.

Гетьман обох берегів

Під Браїловом 1666 року він розбив польське військо. У червні 1668 року, коли на Лівобережжі спалахнуло повстання проти Москви, Дорошенка проголосили гетьманом усієї України. Єдність протривала недовго: наступ поляків змусив його повернутися на правий берег, а на лівому владу перебрав інший гетьман. Проти Дорошенка діяли й запорожці; не раз йому заважав кошовий отаман Іван Сірко.

Шукаючи сильного союзника, гетьман звернувся до Османської імперії. 1669 року козацька рада в Корсуні схвалила союз. За задумом, турки й татари не мали втручатися у вибори гетьмана і не могли укладати миру з Польщею чи Москвою без його згоди. Дорошенко також вимагав, щоб султанові грамоти до Чигирина писали українською або грецькою мовою, а його посли говорили українською. Від Польщі на переговорах в Острозі 1670 року він домагався української мови в державних канцеляріях і судах та ще однієї академії, крім Київської, але поляки ці умови відкинули. 1672 року Дорошенко розбив поляків під Батогом, а потім разом із військом султана Мегмеда IV здобув Кам’янець.

Зречення

Першим клейноди Дорошенко віддав не Самойловичу, а Іванові Сірку - тому, хто не раз йому заважав. Війни спустошили Правобережжя, і люди перестали підтримувати гетьмана. Восени 1675 року Сірко приїхав до Чигирина, і з його поради Дорошенко погодився зректися булави. Сірко прийняв клейноди від імені царя, але Москва вимагала, щоб гетьман присягнув ще й на лівому березі, і Дорошенко протримався ще рік. 1676 року в обложеному Чигирині він склав булаву перед лівобережним гетьманом Іваном Самойловичем. Спершу Дорошенка оселили в Сосниці, а 1677 року забрали до Москви, і на батьківщину він більше не повернувся. Помер він 1698 року в селі Ярополче.

Дискусії та оцінки

Союз з Османською імперією - найсуперечливіше рішення Дорошенка. Одні дослідники пояснюють його прагненням возз’єднати українські землі в межах незалежної держави. Водночас, як зазначають інші, ця ідея була непопулярною в Україні. Османські залоги на Правобережжі грабували населення й забирали людей у полон, і багато хто тікав на лівий берег.

Чому це важливо сьогодні

Коли сусіди поділили Україну по Дніпру, Петро Дорошенко не змирився і поставив собі мету: одна козацька держава на обох берегах. Він програв, а про ціну його рішень історики сперечаються досі, але від мети не відступив до кінця гетьманування. Його доля нагадує, що за єдність своєї країни українці боролися задовго до наших днів і що за неї варто стояти навіть тоді, коли обставини проти тебе.