1992–2015
Петро Полицяк
Герой України, «кіборг» 80-ї бригади
Коли до сільради прийшла повістка, Петро Полицяк працював на будові в Києві - і сам приїхав її отримати. Солдат 80-ї аеромобільної бригади на позивний «Чорний» до кінця тримав оборону нового терміналу Донецького аеропорту. Герой України (посмертно).
Ключові досягнення
- Будівельник із Рівненщини; мобілізований у серпні 2014 року
- Солдат, стрілець 80-ї окремої аеромобільної бригади, позивний «Чорний»
- Один із захисників нового терміналу Донецького аеропорту в січні 2015 року
- Орден «За мужність» III ступеня (указ № 282/2015 від 23 травня 2015 року, посмертно)
- Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (указ № 620/2021 від 3 грудня 2021 року, посмертно)
Повістка, яку він приїхав забрати
Повістку для Петра Полицяка надіслали до сільради влітку 2014 року, а сам він тоді був на заробітках у Києві, на будові. Петро приїхав додому й отримав її, а в серпні 2014 року вже був на службі.
Петро народився 5 липня 1992 року в селі Борбин на Рівненщині й навчався в місцевій школі. Згодом жив у Дубні й працював будівельником. В армії він став солдатом-стрільцем 80-ї окремої аеромобільної бригади з позивним «Чорний».
Новий термінал
Петро разом із бійцями 80-ї бригади у січні 2015 року боронив новий термінал Донецького аеропорту - тих захисників називали «кіборгами». Бійців там обстрілювали щодня. За спогадами рідних, під час тих боїв Петро разом із побратимом виніс тяжкопораненого товариша: майже пів кілометра вони несли його під обстрілами, а побратима, який допомагав, теж поранило.
Солдат Петро Полицяк загинув 20 січня 2015 року під час оборони нового терміналу Донецького аеропорту. Йому було 22 роки. Того самого дня там загинули бойовий медик його бригади Ігор Зінич та Іван Зубков.
Чому це важливо сьогодні
Петро Полицяк міг лишитися на заробітках, але сам приїхав по свою повістку: він не чекав, поки війна знайде його. Будівельник із Борбина став одним із «кіборгів», які тримали новий термінал Донецького аеропорту. Він показав, що мужність - це не лише втримати позицію, а й не залишити того, хто поруч і потребує допомоги. Кожен, хто не ховається від свого обов’язку, продовжує те, що робив він.
