1928–2018
Левко Лук'яненко
Автор Акта проголошення незалежності
72 доби він чекав розстрілу за ідею виходу України з СРСР. Через тридцять років юрист і дисидент Левко Лук'яненко, який понад чверть століття провів у таборах і засланні, написав Акт проголошення незалежності України.
Ключові досягнення
- Співзасновник підпільної Української робітничо-селянської спілки (кінець 1950-х), яка обстоювала вихід України з СРСР через референдум
- Член-засновник Української Гельсінської групи (1976), згодом голова Української Гельсінської спілки та Української республіканської партії
- Співавтор Декларації про державний суверенітет (1990) і автор Акта проголошення незалежності України (1991)
- Перший Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді (1992–1993)
- Герой України (2005), Шевченківська премія (2016)
72 доби в камері смертників
У травні 1961 року суд у Львові засудив 32-річного юриста Левка Лук’яненка до розстрілу за «зраду батьківщини». Його провина: разом з Іваном Кандибою, Степаном Віруном та іншими він створив підпільну Українську робітничо-селянську спілку. Вона хотіла вивести Україну з СРСР законно - через референдум, на основі радянських конституцій. 72 доби Лук’яненко чекав страти, поки вирок не замінили на 15 років таборів.
Він народився 1928 року в селі Хрипівка на Чернігівщині, у селянській родині. Підлітком потрапив до армії, після служби закінчив юридичний факультет Московського університету й поїхав на партійну роботу на Львівщину. Там і почалася його підпільна боротьба.
Знову за ґрати
Лук’яненко відбував покарання в мордовських і пермських таборах та у Владимирській тюрмі. Звільнившись 1976 року, він працював електриком у Чернігові і того ж року став одним із засновників Української Гельсінської групи. У грудні 1977 року його заарештували вдруге й засудили як «особливо небезпечного рецидивіста» до 10 років ув’язнення і 5 років заслання. Звільнили його лише наприкінці 1988 року. Загалом у таборах, тюрмах і засланні він провів понад чверть століття.
Документ, з якого почалася держава
1990 року Лук’яненко очолив Українську республіканську партію, став народним депутатом і співавтором Декларації про державний суверенітет. Він написав Акт проголошення незалежності України, який Верховна Рада ухвалила 24 серпня 1991 року. Того ж року на перших президентських виборах він посів третє місце, потім став першим послом України в Канаді й ще тричі обирався до парламенту. 2005 року він отримав звання Героя України, 2016-го - Шевченківську премію. Помер 2018 року.
Дискусії та оцінки
У пізні роки Лук’яненка різко критикували за ксенофобні висловлювання та тісні зв’язки з Міжрегіональною академією управління персоналом (МАУП), яка видавала його праці і яку вважали одним з найстійкіших осередків антисемітизму в Східній Європі.
Чому це важливо сьогодні
Лук’яненко обстоював право України на вихід із СРСР тоді, коли за це могли розстріляти. Через три десятиліття після смертного вироку саме він написав документ, з якого почалася незалежна Україна.
