1930–2013
Михайло Горинь
Дисидент, один із засновників Руху
Як з'єднати Львів і Київ без жодного дроту? Узятися за руки: живий ланцюг 1990 року придумав Михайло Горинь. Психолог зі Львова, він провів у таборах і тюрмах майже 12 років, а потім став одним із творців Народного Руху.
Ключові досягнення
- Створив на львівському заводі першу в СРСР експериментальну лабораторію психології і фізіології праці (1961)
- Один з організаторів львівського клубу творчої молоді «Пролісок» (1963) і поширення самвидаву
- Допоміг підготувати установчі документи Української Гельсінської групи (1976), випускав її бюлетені
- Співавтор «Декларації принципів» Української Гельсінської спілки (1988)
- Один із засновників Народного Руху України, голова його секретаріату (1989); ініціатор живого ланцюга Львів - Київ (1990)
- Народний депутат України 1-го скликання (1990–1994), голова Української республіканської партії (1992–1995)
Як з’єднати Львів і Київ без дроту
Як з’єднати Львів і Київ без жодного дроту? Узятися за руки. Цю ідею до річниці Акта Злуки запропонував Михайло Горинь. За спогадами соратника, у проводі Руху дехто сумнівався, що вдасться, і ідея перемогла лише одним голосом. Вдалося: у січні 1990-го сотні тисяч людей стали пліч-о-пліч від Львова до Києва.
Хлопчик, якого не вивезли
Михайло Горинь народився 1930 року на Львівщині. Його батько очолював сільську «Просвіту», а потім пішов в УПА. У грудні 1944-го працівники НКВС хотіли вислати матір із синами до Сибіру, але дорогою їм удалося втекти. 1953 року студента Гориня виключили з Львівського університету, бо він відмовився вступати в комсомол. Повернули його тільки завдяки ректорові.
Психолог, який передбачив арешти
1961 року Горинь створив на львівському заводі першу в СРСР експериментальну лабораторію психології праці. 1962-го він познайомився з київськими шістдесятниками - Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Іваном Драчем. Разом із братом Богданом і Іваном Гелем Михайло поширював самвидав і допоміг створити львівський клуб творчої молоді «Пролісок».
Порівнявши методи КДБ із досвідом царських жандармів, він передбачив: їх почнуть арештовувати у 1964–1965 роках. Не помилився: у серпні 1965-го Гориня заарештували й засудили до 6 років таборів. За самвидав серед в’язнів у Мордовії його ще на 3 роки перевели до Володимирської тюрми.
Другий ешелон
Після звільнення 1971 року Гориню не дали прописатися у Львові, де жила родина. Щоб не судили за «дармоїдство», він пішов працювати машиністом на Рівненщину, згодом - кочегаром. 1976 року він допоміг підготувати установчі документи Української Гельсінської групи, яку створили Микола Руденко, Оксана Мешко та їхні товариші. Сам він поки не вступив, щоб продовжити роботу, коли перших членів арештують. Після арештів він і почав випускати бюлетені групи.
1981 року під час обшуку йому підкинули фальшиві документи. Горинь оголосив голодування і на десятий день пережив серцевий напад. Вирок: 10 років таборів і 5 років заслання, зокрема за те, що він відмовився свідчити у справі політв’язня Івана Кандиби.
Психолог у таборі Кучино
В уральському таборі Кучино, де в 1980-х загинули Олекса Тихий, Валерій Марченко і Василь Стус, Горинь написав психологічні портрети цих товаришів і Юрія Литвина. Після кількох інфарктів, за спогадами співкамерника, новий табірний лікар вирішив, що Гориня треба звільняти. 2 липня 1987 року його помилували.
Будівничий Руху
Уже в серпні він разом із В’ячеславом Чорноволом відновив самвидавний «Український вісник». 1989 року Горинь став одним із засновників Народного Руху й очолив його секретаріат. Він запропонував відзначити 500-ліття козацтва на Запоріжжі 1990 року. Помер Горинь у Львові 2013 року.
Чому це важливо сьогодні
Михайло Горинь умів не лише кликати людей, а й гуртувати їх: у таборі, у Русі, на дорозі від Львова до Києва. Його живий ланцюг показав, що Україна може стати одним цілим, рука в руку. Два вироки не зламали його, і з табору він повернувся не відпочивати, а будувати незалежну державу. Кожен, хто сьогодні збирає людей навколо спільної справи, продовжує те, що робив він.
