нар. 1936
Богдан Горинь
Мистецтвознавець і дисидент
У мордовському таборі він потай відзначив день народження Шевченка - з доповіддю, рушниками і плакатом від Опанаса Заливахи. Богдан Горинь, львівський мистецтвознавець-шістдесятник, відбув 3 роки ув'язнення, став співавтором програми Української Гельсінської спілки і двічі був народним депутатом.
Ключові досягнення
- Заступник президента львівського клубу творчої молоді «Пролісок» (1963), організатор поширення самвидаву
- У мордовському таборі налагодив передачу на волю вироків і заяв політв'язнів, які згодом видали за кордоном
- Співавтор «Декларації принципів» Української Гельсінської спілки (1988), голова її Львівської обласної організації (1988–1990)
- Народний депутат України 1-го і 2-го скликань (1990–1998)
- Тритомні спогади «Не тільки про себе» (2006–2010); книжки про Івана Северу, Опанаса Заливаху, Софію Караффу-Корбут, Святослава Гординського
- Шевченківська премія (2019) за есей-колаж «Святослав Гординський на тлі доби»
Свято Шевченка за колючим дротом
Альтанка, прибрана рушниками, доповідь «Світло генія» і плакат із Шевченком, який спеціально намалював художник Опанас Заливаха. Так, за спогадами Богдана Гориня, у мордовському таборі для політв’язнів потай від охоронців відзначили день народження поета. На свято покликали в’язнів інших народів, і ті були здивовані.
Утеча по дорозі до Сибіру
Богдан Горинь народився 1936 року в селі Кнісело на Львівщині, молодшим братом Михайла Гориня. Батько воював в УПА, і в грудні 1944 року працівники НКВС забрали матір із синами, щоб вислати до Сибіру. Брати втекли дорогою, утекла й мати. Богдан закінчив філологічний факультет Львівського університету, а з 1962 року досліджував психологію творчості в Музеї українського мистецтва.
Кілограми шрифту з Житомира
Заступник президента львівського клубу творчої молоді «Пролісок», Богдан товаришував із київськими шістдесятниками - Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Іваном Дзюбою, Іваном Драчем, Миколою Вінграновським. Щоб друкувати самвидав швидше, ніж на машинці, Богдан привіз із житомирської друкарні, де працював Анатолій Шевчук, кілька кілограмів шрифту. Частину шрифту в Києві сховала Галина Севрук.
26 серпня 1965 року, того ж дня, що й брата, Богдана схопили біля музею. 1966-го його засудили до 3 років таборів - в одній справі з братом та Іваном Гелем.
Що виходило з табору
У Мордовії Горинь гуртував політв’язнів і заприятелював із литовцями, латишами, естонцями, євреями. Він налагодив передачу на волю вироків і заяв в’язнів, зокрема Левка Лук’яненка, і згодом їх видали за кордоном. А з розмов із Заливахою виросла книжка про художника.
Тесля, муляр, кочегар
Після звільнення 1968 року мистецтвознавець сім років працював теслею, мулярем, кочегаром, аж поки за нього не вступилися московські правозахисники - Валентин Турчин, Юрій Орлов, Олександр Гінзбург. Так він потрапив до Львівської картинної галереї, але друкуватися йому не дозволяли.
Декларація і живий ланцюг
1988 року брати Горині разом із В’ячеславом Чорноволом уклали «Декларацію принципів» Української Гельсінської спілки, яку оголосили на 50-тисячному мітингу у Львові. Богдан очолив львівську організацію спілки, збирав багатотисячні мітинги, домагався відновлення Української греко-католицької церкви. Табірні друзі, за його словами, стали ядром комітету національно-визвольних рухів, що підтримував боротьбу за незалежність у Грузії, Вірменії та країнах Балтії. 1990 року Богдан був одним з ініціаторів живого ланцюга Львів - Київ, а потім двічі став народним депутатом.
Книжки про митців
Горинь написав тритомні спогади «Не тільки про себе» - про культурне й політичне життя Львова, почасти за власними щоденниками. Він видав книжки про скульптора Івана Северу, графіку Софію Караффу-Корбут, художника й поета Святослава Гординського. Есей-колаж про Гординського 2019 року відзначили Шевченківською премією.
Чому це важливо сьогодні
Богдан Горинь показав, що культура тримається навіть за колючим дротом: свято Шевченка в таборі стало опором. Завдяки винесеним на волю вирокам світ дізнавався правду про радянські табори, а дружба з в’язнями інших народів допомагала спільній боротьбі за свободу. Він довів, що мистецтвознавець може писати програму руху за незалежність і будувати державу в парламенті. А його спогади й книжки про митців зберігають пам’ять про Львів шістдесятників і дисидентів, яку інакше було б легко втратити.
