1929–2023
Дмитро Павличко
Поет, автор слів «Двох кольорів»
«Ви ж написали бандерівську пісню!» - так у КДБ зустріли «Два кольори». Їхній автор Дмитро Павличко, поет-шістдесятник, підлітком пішов в УПА, у 16 потрапив за ґрати, бачив, як знищили його книжку, а 1991-го став одним з авторів Акта проголошення незалежності України.
Ключові досягнення
- Слова пісень «Два кольори» (1964, музика Олександра Білаша), «Явір і яворина», «Долиною туман тече»
- Збірки «Правда кличе» (1958, заборонена), «Гранослов» (1968), «Покаянні псалми» (1994); антологія перекладів «Світовий сонет» (1983)
- Сценарії фільмів «Сон» і «Захар Беркут»; участь у першому повному українському виданні Шекспіра, переклад «Коріолана»
- Головний редактор журналу «Всесвіт» (1971–1978)
- Перший голова Товариства української мови імені Тараса Шевченка; один із засновників Народного руху України
- Один з авторів Декларації про державний суверенітет України (1990) і Акта проголошення незалежності України (1991)
- Посол України у Словаччині (1995–1998) і Польщі (1999–2002); Герой України (2004)
Хустка, з якої почалася пісня
Чи знали ви, що «Два кольори» почалися з жіночої хустки? За спогадами доньки композитора Олександра Білаша, 1964 року він і Павличко нудьгували на комсомольському з’їзді й помітили жінку в хустці з червоними трояндами на чорному тлі. Автори втекли до Ворзеля й написали пісню приблизно за пів години.
Невдовзі поета викликали в КДБ: «Ви ж написали бандерівську пісню!» Він відповів, що прапор Паризької комуни теж був червоно-чорним, а вдома кинувся до енциклопедії перевірити. Не помилився, і авторів пісні залишили в спокої. Через чверть століття пісню записала Квітка Цісик, і Павличко, за його словами, чи не єдиний раз заплакав, слухаючи пісню на власні слова.
Гвинтівка, яку вирвав сотенний
Павличко народився 1929 року в селі Стопчатів на Косівщині. 1944 року гестапівці розстріляли його старшого брата Петра, члена ОУН. Навесні 1945-го Дмитро вдягнув братову мазепинку й пішов в Українську повстанську армію, до сотні «Спартана».
У червні сотенний наказав наймолодшим здати зброю та йти додому. Павличко гвинтівку не кинув, тож командир сам вирвав її з рук: «Іди в комсомол, але не забудь, де ти був». Восени 16-річного юнака все одно заарештували за «дитячу сотню УПА», якої не існувало. Звільнили його 1946 року.
Сонет, якого боявся класик
Максим Рильський радив не включати до збірки «Правда кличе» сонет про «кривавого Торквемаду», середньовічного інквізитора. Павличко не послухав. У вірші побачили натяк на смерть Сталіна, і 1958 року 18-тисячний наклад знищили. Згодом, за спогадами Павличка, Рильський подякував йому, що той надрукував усі сонети.
«Хрещений батько» в довідці КДБ
1971 року Павличко очолив у Києві «Всесвіт», журнал світової літератури українською. За його словами, там друкували переклади заборонених авторів, а гонорари виписували на інші імена. 1976 року КДБ склав на нього довідку, і серед компромату були надруковані у «Всесвіті» Маркес і «Хрещений батько» П’юзо. На прохання Івана Світличного Павличко взяв на роботу його друга. 1978 року під тиском партійного керівництва він мусив піти. Згодом поет долучився до першого повного Шекспіра українською, у шести томах, і сам переклав «Коріолана».
Чому не просто Україна?
За спогадами Павличка, Народний рух наприкінці 1980-х почався з того, що він і Іван Драч запросили до спільної справи щойно звільненого Михайла Гориня. 1990 року Павличко вийшов з партії і став одним з авторів Декларації про державний суверенітет. Акт проголошення незалежності писав Левко Лук’яненко, а перше речення, за словами Павличка, було його.
24 серпня 1991 року кілька людей у перерві сперечалися, як назвати державу: «Демократична Республіка Україна»? «Республіка Україна»? За спогадами Богдана Гаврилишина, Павличко вигукнув: «А чому б не просто Україна?» Усі погодилися менш ніж за пів хвилини.
Дмитро Павличко помер 29 січня 2023 року. Як він заповідав, його поховали в рідному Стопчатові.
Дискусії та оцінки
Павличко був членом комуністичної партії з 1954 до 1990 року. Він писав і вірші на ідеологічно правильні теми, зокрема «Я - комуніст» (1970), а 1977 року його вибране «Любов і ненависть» відзначили Шевченківською премією. Одні коментатори вважають, що він зумів ужитися з радянською системою і намагався довести їй свою лояльність. Інші називають його одним із батьків-засновників незалежної України. Сам Павличко казав, що в партії завжди пам’ятав про мету - вільну Україну, і закликав читати літературу радянських часів як створену в неволі.
Чому це важливо сьогодні
Дмитро Павличко дав Україні «Два кольори» - пісню, яку знали всі і яку так і не змогли заборонити. Як редактор «Всесвіту» він відчиняв українським читачам двері до світової літератури, навіть коли це було небезпечно. А коли настав час, поет допоміг зібрати Рух і написати документи, з яких почалася незалежна держава. Його шлях показує, що слово, сказане вчасно, може змінити долю країни.
