1935–1963

Василь Симоненко

Поет-шістдесятник

Поет

Він написав «Некролог кукурудзяному качанові» - сатиру на радянський лад, що ширилася в самвидаві. Поет і журналіст Василь Симоненко за життя видав лише одну збірку, помер у 28 років, а його вірші стали одним із джерел опору шістдесятників.

Ключові досягнення

  • Єдина прижиттєва збірка поезій «Тиша і грім» (1962)
  • Самвидавні вірші, з яких значною мірою почався український опозиційний рух 1960–1970-х років
  • Уривки щоденника «Окрайці думок», опубліковані 1965 року в журналі «Сучасність»
  • Посмертно - Державна премія України імені Тараса Шевченка (1995)

Некролог кукурудзяному качанові

Чи можна написати некролог кукурудзяному качанові? Василь Симоненко написав. Це була сатира на радянський лад, і вона ширилася в самвидаві - так називали тексти, які в обхід цензури передруковували й передавали з рук у руки.

Через цензуру Симоненко за життя надрукував мало. 1962 року вийшла його єдина прижиттєва збірка «Тиша і грім», і тоді ж його прийняли до Спілки письменників України. А найвідомішими стали самвидавні вірші: сатири, вірші про тяжке життя селян, про спротив деспотії й великодержавному шовінізму і цикл поезій про любов до України.

Журналіст із Черкас

Симоненко народився 1935 року в селі Біївці на Полтавщині в селянській родині й рано залишився без батька. Вірші почав писати в Київському університеті, де навчався журналістики й керував студентською літературною студією. Після навчання працював у черкаських газетах і був кореспондентом «Робітничої газети» по Черкащині.

Симоненко помер у Черкасах 13 грудня 1963 року, у 28 років. За неофіційною версією, смерть настала через кілька місяців після того, як його побила черкаська міліція. Потім вийшли збірки «Земне тяжіння» і «Вино з троянд», а в діаспорі - «Берег чекань». Радянська критика спершу замовчувала його самвидавні вірші й водночас хвалила поета як відданого партійній лінії, а згодом його твори замовчували повністю.

Чому це важливо сьогодні

Вірші Симоненка значною мірою поклали початок українському опозиційному руху 1960–1970-х років. Він став однією з визначальних постатей боротьби за державну й культурну суверенність України другої половини XX століття. 1995 року йому посмертно присудили Шевченківську премію.