Іван Драч - Знай своїх

Його поему «Ніж у сонці» одні критики назвали незрозумілою, інші - одкровенням. Іван Драч, поет-шістдесятник і кіносценарист, під тиском влади пішов на компроміс, а 1989 року став першим головою Народного руху України.

Ключові досягнення

Збірка «Соняшник» (1962), один із головних поетичних дебютів шістдесятників

Сценарій фільму «Криниця для спраглих» (1965, реж. Юрій Іллєнко)

Сценарії фільмів «Камінний хрест» (1968), «Іду до тебе» (1971) і «Пропала грамота» (1972)

Поема «Чорнобильська мадонна» (1988)

Перший голова Народного руху України (1989–1992), народний депутат чотирьох скликань

Звання Героя України (2006)

Ніж у сонці

Поему молодого автора «Ніж у сонці» «Літературна Україна» надрукувала влітку 1961 року. Одних читачів вона шокувала незвичною формою й темами, які належало обминати, інших спантеличила складною мовою, а третіх ощасливила, як довгождане одкровення. Так про себе заявив Іван Драч.

Він народився 1936 року в селі Теліжинці на Київщині, навчався в Київському університеті. Перша збірка, «Соняшник», вийшла 1962 року. У її «Баладі про соняшник» звичайна квітка, що тягнеться до сонця, стає образом поета, який тягнеться до поезії. Драч поєднував у віршах народну пісню й сміливу інтелектуальну думку, а складні метафори стали його впізнаваним почерком. Разом із дебютами Миколи Вінграновського й Василя Симоненка вона стала однією з головних подій літератури тих років.

Поет під ударом

Успіх тривав недовго. 1963 року партійне керівництво України публічно засудило Драча, його вірші перестали друкувати в радянських газетах, а з університету його виключили. Коли шлях до друку закрився, він переніс свій голос у кіно і став сценаристом. Фільм «Криниця для спраглих» режисера Юрія Іллєнка згодом назвуть однією з вершин українського поетичного кіно. За його сценаріями зняли й «Камінний хрест» (1968) за новелами Василя Стефаника, «Іду до тебе» (1971) про Лесю Українку і «Пропала грамота» (1972) за повістю Миколи Гоголя.

1965 року почалися арешти шістдесятників. На прем’єрі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» Драч разом з іншими встав на підтримку Івана Дзюби, який виступив проти арештів. 1966 року він прийшов на суд над заарештованими разом із Ліною Костенко, В’ячеславом Чорноволом та Іваном Дзюбою, а на зборах письменників разом із Ліною Костенко намагався захистити засуджених. За це він отримав сувору догану.

Дискусії та оцінки

За три дні після тих зборів Драч написав до парткому пояснювальну записку, у якій засудив власні вчинки. Одні біографи називають це початком його капітуляції, але зауважують, що до табору противників він не перейшов. 1973 року йому знову довелося «каятися», а 1976 року він отримав Шевченківську премію, 1983-го - Державну премію СРСР. Одні дослідники вважають, що компроміс із режимом послабив його пізню поезію. Іван Дзюба пише, що поетові доводилося маневрувати, щоб прорватися до слова правди. Культурологиня Оксана Пахльовська нагадує, що Драч сам визнавав: писав кон’юнктурні вірші, щоб його книжки пройшли цензуру.

Від поезії до держави

Драч першим на з’їзді письменників України, у травні 1986 року, відкрито заговорив про Голодомор, а 1988 року написав поему «Чорнобильська мадонна». 1989 року він став першим головою Народного руху України. Потім був народним депутатом чотирьох скликань, очолював державний комітет з інформаційної політики (2000–2002), 2006 року отримав звання Героя України. Драч помер 2018 року в Києві й похований у рідному селі.

Чому це важливо сьогодні

Іван Драч разом із Миколою Вінграновським і Василем Симоненком показав, що українська поезія може говорити по-новому, сміливо й несподівано. Коли йому закрили шлях до друку, він переніс цей голос у поетичне кіно. А наприкінці 1980-х поет вийшов на політичну сцену: першим на з’їзді письменників відкрито заговорив про Голодомор і очолив Народний рух України. Його шлях показує, що слово поета може стати початком змін для цілої країни.