1937–1995
Євген Гуцало
Прозаїк, автор понад 200 оповідань
Його роман виріс із жартівливої народної пісні про те, як жінки продавали чоловіків на базарі. Євген Гуцало, прозаїк покоління шістдесятників, написав понад 200 ліричних оповідань про село, природу, кохання й дітей і боявся за майбутнє рідної мови.
Ключові досягнення
- Перша збірка оповідань «Люди серед людей» (1962); понад 200 ліричних оповідань
- Збірка «У лелечому селі» (1969), одна з найкращих українських книжок про дітей
- Повісті «Дівчата на виданні» (1971) і «Шкільний хліб» (1973)
- Трилогія «Позичений чоловік», «Приватне життя феномена», «Парад планет» (1982–1984)
- Шевченківська премія (1985) за книжки для дітей «Саййора» і «Пролетіли коні»
Позичений чоловік
«Ой там на товчку, на базарі / жінки чоловіків продавали» - так співається в жартівливій народній пісні. З цього мотиву Євген Гуцало виростив роман «Позичений чоловік» (1982), у якому сюжет ніби тримається на прислів’ях, приказках і дотепних слівцях. За цією грою стояла тривога: письменник боявся, що рідна мова збідніє й забудеться.
Син сільських учителів
Гуцало народився 1937 року в селі Старий Животів на Вінниччині, у родині сільських учителів. Закінчив Ніжинський педагогічний інститут, працював у газетах і видавництві, а з 1960 року почав друкуватися. Перша збірка оповідань, «Люди серед людей», вийшла 1962 року.
У 1960-х його вважали одним із шістдесятників - покоління, яке відкидало сталінські методи і прагнуло свободи в культурі. Його разом із Григором Тютюнником і Володимиром Дроздом зараховують до найпомітніших прозаїків цього покоління. Згодом, як пишуть дослідники, Гуцало обрав спокійне життя офіційного письменника, а не опозицію. Більша частина його творчості припала на радянські часи, коли самообмеження були неминучими.
Двісті оповідань і село, яке співає
Найорганічнішою формою для Гуцала були ліричні оповідання: він написав їх понад двісті. У них - природа, перше кохання, діти з поетичною душею і матері. Деяким він давав власне жанрове означення - «пісня»: «Пісня про джиґуна Овдія Гору», «Пісня про Варвару Сухораду». Збірку «У лелечому селі» (1969) вважають однією з найкращих українських книжок про дітей. У повісті «Шкільний хліб» він показав сільських учителів важких повоєнних років, яких змушували стягувати із земляків позику й вести антирелігійну пропаганду.
За книжки для дітей «Саййора» і «Пролетіли коні» 1985 року Гуцало отримав Шевченківську премію. В останні роки писав і політичну публіцистику, зокрема «Ментальність орди». Помер у Києві 4 липня 1995 року.
Чому це важливо сьогодні
Євген Гуцало зберіг у своїх книжках багатство народної мови: прислів’я, приказки й пісні в нього стали не прикрасою, а основою сюжету. Він показав, що про звичайне село, про дітей, матерів і вчителів можна писати так, що це стає великою літературою. Його тривога за долю рідної мови звучить і сьогодні як нагадування: мову зберігає той, хто нею живе й пише. А його оповідання про дітей і природу досі вчать помічати красу світу навколо.
