Максим Рильський - Знай своїх

Його заарештували в день народження: 19 березня 1931 року Максимові Рильському виповнилося 36. Поет-неокласик і перекладач Міцкевича й Пушкіна, після в'язниці він мусив стати «офіційним» поетом. Із київських неокласиків лише він пережив терор, залишившись в Україні.

Хлопець із Романівки

Максим Рильський народився 1895 року в Києві. Його батько, етнограф і громадський діяч Тадей Рильський, одружився із селянкою Меланією з Романівки, де був маєток Рильських (нині Житомирщина). Там минуло дитинство майбутнього поета. Гімназистом він жив і виховувався в родинах Миколи Лисенка та Олександра Русова. Перший вірш Рильський надрукував 1907 року, а першу збірку, «На білих островах», видав 1910-го, у 15 років. Він навчався на медичному, потім на історико-філологічному факультеті, а в буремні роки революції вчителював у селах, зокрема в рідній Романівці.

П’ятеро неокласиків

Рильський повернувся до Києва 1923 року й увійшов до кола поетів-неокласиків: Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара й Освальд Бурґгардт, відомий як Юрій Клен. Їх єднала любов до строгих класичних форм, а офіційна критика дорікала їм відстороненістю від «актуальних» тем. Подією стало те, що Рильський переклав українською «Пана Тадеуша» Адама Міцкевича (окреме видання вийшло 1927 року).

Арешт у день народження

Рильського заарештували в день, коли йому виповнилося 36: 19 березня 1931 року. Цей арешт пов’язують із процесом у вигаданій справі «Спілки визволення України». П’ять місяців він просидів у Лук’янівській тюрмі, звідки його возили на допити в ДПУ, і пізнав систему залякування, примусу до самообмови й «каяття». Після звільнення поет написав віршовану «Декларацію обов’язків поета і громадянина» (1931) і збірку «Знак терезів» (1932), де прийняв нові правила радянського літературного життя. Більшість його друзів-неокласиків згодом загинули в сталінських таборах, а Бурґгардт мусив емігрувати. Коли один за одним у таборах зникали його найближчі друзі, Рильський звернувся до Галини, дружини Євгена Плужника: йому хотілося кричати до Кремля, що «ви виймаєте мозок України і залишаєте її жити без мозку».

Батіг і пряник

Рильський став «офіційним» поетом. У роки війни його обрали академіком, прийняли до партії, він очолив Спілку письменників України, а з 1944 року до кінця життя керував академічним інститутом народної творчості й мистецтва. Він отримав Сталінські премії (1943, 1950) і Ленінську премію (1960). Але визнання чергувалося з цькуванням: після війни його знову звинувачували в «націоналістичних помилках», а таємна поліція навіть планувала інсценізувати його вбивство нібито руками «оунівців». Цьому завадили збіг обставин і авторитет поета. А перекладача Міцкевича в останній рік життя обрали почесним доктором Ягеллонського університету в Кракові.

Дискусії та оцінки

Одні дослідники пишуть, що після 1932 року Рильський став одним із головних офіційних радянських поетів, хоча його оди партії й Сталіну часто звучали двозначно, а пізні вірші вважають лише технічно вправними. Водночас вони визнають, що в есеях початку 1960-х років Рильський обережно, але невтомно боронив українську культуру від русифікації. Інші зазначають, що в «зашморгу приписів» соціалістичного реалізму поет мусив писати злободенні віршовані «одноденки», але зберіг справжній хист, а як громадський діяч безстрашно захищав мову й підтримував молоді таланти. Його також називають поетом «недостріляного» Відродження.

Чому це важливо сьогодні

Вважають, що Рильський зробив для розвитку української літературної мови більше, ніж будь-хто з його сучасників. Його переклади показали, що українською можна передати світову класику - від Міцкевича до Шекспіра. «Що багатша думка, то багатша мова», - казав він. Кожен, хто сьогодні читає Шекспіра чи Міцкевича українською, іде стежкою, яку він проклав.