1892–1937
Михайль Семенко
Поет, засновник українського футуризму
«Я палю свій „Кобзар“», - оголосив 21-річний поет 1914 року, напередодні Шевченкового столітнього ювілею. Михайль Семенко заснував український футуризм: писав про місто, ламав форму вірша й збирав навколо себе бунтівних митців. 1937 року його розстріляли в Києві.
Ключові досягнення
- Збірки «Дерзання» і «Кверофутуризм» з маніфестами, які започаткували український футуризм
- Засновник футуристичних груп: «Флямінго», «Аспанфут», «Комункульт», «Нова генерація»
- Головний редактор Одеської кінофабрики ВУФКУ (1924–1927)
- Збірки «П'єро кохає» (1918), «В садах безрозних» (1919) і дві збірки під назвою «Кобзар» (1924)
«Я палю свій „Кобзар“»
На початку 1914 року вся Україна готувалася до столітнього ювілею Тараса Шевченка. І саме тоді 21-річний поет Михайль Семенко видав маніфест «Я палю свій „Кобзар“». Про шевченківську книжку він писав, що від неї «пахне дьогтем і салом», а самому Шевченкові радив місце в записках наукових товариств. Так Семенко кидав виклик усій старій літературній традиції. Але книгарні навіть не захотіли брати збірку «Дерзання» з цим маніфестом.
Хлопець із Кибинців
Михайло Семенко народився 31 грудня 1892 року в селі Кибинці біля Миргорода (нині Полтавщина). Його мати, Марія Проскурівна, писала повісті. Михайль навчався в Петербурзі, у Психоневрологічному інституті. Першу збірку, «Prelude», він видав 1913 року, а в збірці «Кверофутуризм» (1914) проголосив новий напрям - «мистецтво шукання».
Футурист, що збирав гурти
Після революції Семенко жив у Києві й без упину засновував групи й видання: «Флямінго», де вийшли його збірки «П’єро мертвопетлює» і «В садах безрозних», журнал «Мистецтво». 1920 року разом із Миколою Любченком і Олексою Слісаренком він видав «Альманах трьох». 1921 року разом із Михайлом Яловим і Василем Алешком заснував «Ударну групу поетів-футуристів», з якої виросла асоціація панфутуристів «Аспанфут». Він писав про місто й нову добу, у дусі італійця Марінетті, і так експериментував із формою й мовою, щоб приголомшити читача. 1924–1927 років Семенко був головним редактором Одеської кінофабрики, а 1925-го створив «поезофільм» «Степ». Переїхавши до Харкова, 1927 року заснував нове об’єднання футуристів «Нова генерація».
Під тиском критики
Критики дедалі гостріше нападали на футуристів. Семенко відійшов від футуризму й став писати вірші про більшовицьку революцію, а на початку 1930-х публічно визнав свої колишні погляди «помилковими». Це його не врятувало.
Арешт і розстріл
26 квітня 1937 року Семенка заарештували в київському готелі «Континенталь». Його звинуватили в участі в «українській фашистській націоналістичній терористичній організації», якої насправді не існувало, і в підготовці теракту на 1 травня. 23 жовтня 1937 року Військова колегія Верховного суду СРСР засудила його до розстрілу. Наступного дня, 24 жовтня, Семенка розстріляли в Києві; імовірно, його поховано в Биківнянському лісі. Через три дні в Києві розстріляли його колегу Майка Йогансена. 1957 року Семенка реабілітували. 2021 року архів СБУ разом із Центром досліджень визвольного руху виклав документи його справи в інтернет.
Чому це важливо сьогодні
Михайль Семенко показав, що українська поезія не мусить лише повторювати старе: вона може говорити мовою міста й свого часу. Його експерименти з формою й мовою стали частиною модерної української поезії, хоч сам він закликав відкинути традицію. Він не чекав дозволу: у 21 рік кинув виклик усій літературній традиції, а потім знову й знову збирав навколо себе бунтівних митців, які шукали нового. Влада його розстріляла, та бешкетного футуриста знову читають. Кожен, хто сьогодні шукає для української мови нових форм, іде дорогою, яку він прокладав.
