1890–1937
Микола Зеров
Поет, перекладач, лідер неокласиків
Два латинські слова - «Ad fontes!», «До джерел!» - стали його гаслом у суперечці про те, куди йти українській літературі. Микола Зеров, поет-сонетист і перекладач римської поезії, очолив київських неокласиків. 1937 року його розстріляли в Сандармосі.
Ключові досягнення
- «Антологія римської поезії» (1920) - переклади Катулла, Верґілія, Горація, Овідія
- Збірка поезій і перекладів «Камена» (1924); посмертні «Sonnetarium», «Catalepton», «Corollarium»
- Ідейний лідер київських неокласиків (Максим Рильський, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Юрій Клен)
- Книжки «Нове українське письменство» (1924), «До джерел» (1926), «Від Куліша до Винниченка» (1929)
- Гасло «Ad fontes!» («До джерел!») у Літературній дискусії 1925–1928 років
Поет, який повертав Рим
Микола Зеров народився 1890 року в Зінькові на Полтавщині. 1914 року закінчив історико-філологічний факультет Київського університету, викладав історію й латину в гімназіях, редагував бібліографічний журнал «Книгар». У голодному 1920 році він переїхав до Баришівки під Києвом, де до 1923 року вчителював, багато перекладав і писав власні вірші. Потім став професором у Києві, а згодом очолював кафедри історії української літератури та теорії перекладу.
Зеров став ідейним лідером київських неокласиків - поетів, які в 1920-х роках обстоювали класичні європейські цінності, високу майстерність і смак. Він писав досконалі сонети, а його «Антологія римської поезії» (1920) і збірка «Камена» (1924) відкрили українському читачеві римських поетів. Як критик Зеров писав про Івана Франка, Лесю Українку, Пантелеймона Куліша, Павла Тичину й Максима Рильського.
«До джерел!»
У грудні 1923 року Зеров познайомився з Миколою Хвильовим, і невдовзі вони стали спільниками у протистоянні «пролетарській халтурі». Під час Літературної дискусії 1925–1928 років, на диспуті 24 травня 1925 року, Зеров підтримав заклик Хвильового вчитися в культурної Європи й доповнив його гаслом «Ad fontes!». Згодом цю спільність поставили в тяжку провину їм обом.
Соловки і Сандармох
1934 року Зерова звільнили з університету, і він виїхав до Москви. У квітні 1935 року його заарештували й відправили на слідство до Києва. Під тиском слідчих НКВС він визнав, що нібито належав до міфічної «контрреволюційної націоналістичної організації», і 1936 року отримав 10 років таборів. Покарання відбував на Соловках, де й далі жив творчими планами. 9 жовтня 1937 року особлива трійка НКВС засудила його до розстрілу. Серед в’язнів-українців, яких тоді розстріляли в урочищі Сандармох у Карелії, були Зеров і Лесь Курбас; Зерова розстріляли 3 листопада 1937 року. 1958 року його реабілітували.
Чому це важливо сьогодні
Зеров і неокласики довели, що українська поезія може бути частиною великої європейської традиції від Риму до Франції Ронсара. Його доля - одна з найтрагічніших сторінок Розстріляного відродження. Двотомник його творів вийшов у Києві 1990 року.
