1899–1934
Григорій Косинка
Новеліст, автор збірки «В житах»
Чому письменник назвався іменем квітки? Григорій Стрілець підписувався «Косинка», як звуть дрібну червону квітку, яку любила його мати. Один із найкращих новелістів 1920-х, він писав про село в роки революції й війни. У грудні 1934 року його розстріляли в Києві.
Ключові досягнення
- Перше оповідання «На буряки» (1919), уже під псевдонімом Григорій Косинка
- Збірки новел «На золотих богів» (1922), «За ворітьми» (1925), «В житах» (1926), «Політика» (1927)
- Близько 20 збірок оповідань за життя; збірку «Серце» (1933) цензура не пустила до читачів
- Переклади Гоголя, Чехова, Горького, Шолохова
- Член київських літературних груп «Гроно», «Аспис», «Ланка» (МАРС)
Ім’я квітки
Справжнє прізвище письменника - Стрілець. Григорій народився 1899 року в селі Щербанівка на Київщині (нині Обухівський район) у бідній селянській родині. Грамоти його навчив дід, коли хлопцеві було чотири роки, а змалку він уже працював на цукроварні. Учитися хлопця заохочував дядько, материн брат Калістрат Анищенко, згодом відомий прозаїк. Мати дуже любила квіти, і ця любов перейшла до сина: псевдонімом він узяв назву дрібної червоної квітки, косинки. 1919 року газета «Боротьба» надрукувала його перше оповідання «На буряки», підписане «Григорій Косинка».
Книжка, що його здивувала
Першою українською книжкою, яку прочитав Григорій, була «Конотопська відьма» Квітки-Основ’яненка. Вона його вразила: виявляється, є люди, що пишуть просто, «по-мужицкому». 1914 року він перебрався до Києва. Працював де доведеться, учився на вечірніх курсах і екстерном склав іспити за шість класів гімназії, а в 1919–1922 роках навчався в Київському інституті народної освіти. Потім працював у газетах, журналах і видавництвах і на Київській кінофабриці, а ще очолював Харківський і Київський радіокомітети.
Село в бурі революції
За життя Косинка видав близько 20 збірок оповідань, серед них «На золотих богів» (1922), «В житах» (1926) і «Політика» (1927). Він писав про те, як жило, думало й змінювалося українське село в роки революції й війни 1917–1921 років. Радянські критики вважали його лише наслідувачем Михайла Коцюбинського, Степана Васильченка й Василя Стефаника, але в його новелах багато експерименту, як і в його сучасника Миколи Хвильового. У Києві Косинка належав до літературних груп «Гроно», «Аспис» і «Ланка» (згодом МАРС). В «Асписі» поруч із ним були Микола Зеров і Валер’ян Підмогильний, а в «Ланці» - ще й поет Євген Плужник.
Заборонене «Серце»
На початку 1930-х років партійні критики звинуватили Косинку в «куркульській ідеології» й «бандитизмі». Друкувати його оповідання заборонили, а збірку «Серце» (1933) цензура не пустила до читачів. Тож він писав кіносценарії й перекладав: Чехова, Горького, Шолохова і «Мертві душі» Миколи Гоголя.
Грудень 1934 року
4 листопада 1934 року, після критичного виступу в Будинку письменників, Косинку заарештували. 1 грудня в Ленінграді вбили більшовицького керівника Сергія Кірова, і влада відповіла хвилею репресій. 13–15 грудня у Києві військовий суд у вигаданій справі «терористів-білогвардійців» засудив до розстрілу 28 людей, серед них Косинку й письменників Дмитра Фальківського, Олексу Влизька та Костя Буревія. Григорія Косинку розстріляли в Києві 15 грудня 1934 року. 1957 року його реабілітували, а 1979 року в рідній Щербанівці йому поставили пам’ятник.
Чому це важливо сьогодні
Григорій Косинка показав, що з бідної селянської родини можна прийти у велику літературу й писати про своїх людей так, як вони самі говорять. Його новели зберегли живим українське село в роки революції й війни: як воно жило, думало й змінювалося. І писав він про нього по-новому, сміливо експериментуючи. Влада заборонила його оповідання й розстріляла автора, але від 1962 року його книжки знову виходять, і їх читають багатьма мовами. Кожен, хто хоче зрозуміти, через що пройшло українське село сто років тому, може відкрити Косинку.
