1897–1937
Валер'ян Поліщук
Поет-авангардист, засновник «Авангарду»
Критик Василь Коряк назвав його «Гомером революції». Валер'ян Поліщук - поет-експериментатор, засновник харківської літературної групи «Авангард», перекладач і автор кількох десятків книжок. 1937 року його розстріляли в Сандармосі.
Ключові досягнення
- Заснував мистецьке об'єднання «Гроно» в Києві (1920) і літературну групу «Авангард» у Харкові (1925)
- Теоретичні праці «Літературний авангард» (1926) і «Пульс эпохи» (1927) - програма «конструктивного динамізму»
- Збірки віршів «Металевий тембр» (1927) і «Електричні заграви» (1929)
- Повісті «Григорій Сковорода» (1929) і «Повість металу і вугілля» (1931) - про Донбас
- Переклади Артюра Рембо, Джона Ріда й Олександра Блока
Хлопець із Волині
Валер’ян Поліщук народився 1897 року в селянській родині в селі Більче на Волині (нині Рівненщина). Він учився в Луцькій гімназії, а потім у Катеринославі, де ходив у гурток соціал-демократів, яким керував Ісаак Мазепа, згодом голова уряду УНР. Ще гімназистом, у грудні 1914 року, він надрукував свій перший вірш.
Роки бур
1917 року Поліщук вступив до Петроградського інституту цивільних інженерів, але навчання перервала революція. За кожної зміни влади його заарештовували: гетьманці, петлюрівці, денікінці. Він брав участь у повстанському русі часів Директорії УНР і був секретарем діяча УНР Микити Шаповала. Пізніше навчався в Кам’янець-Подільському університеті. У Катеринославі Поліщук працював у журналі «Січ» - тому самому, де 1919 року вийшли перші оповідання Валер’яна Підмогильного. 1921 року вони разом із Петром Єфремовим видали альманах «Вир революції».
Поезія заводів і шахт
Восени 1920 року в Києві Поліщук створив мистецьке об’єднання «Гроно», а 1921 року переїхав до Харкова. Тут він вступив до спілки «Гарт», а 1925 року заснував власну літературну групу «Авангард». Поліщук пробував поєднати найкраще з імпресіонізму, футуризму та інших течій і назвав свою програму «конструктивним динамізмом». Він писав вільним віршем, оспівував заводи, шахти й електрику - як у збірці «Електричні заграви» (1929) чи «Повісті металу і вугілля» (1931) про Донбас. А ще написав повість про Григорія Сковороду (1929) і перекладав Рембо, Джона Ріда й Блока.
Смуток між бадьорими рядками
З часом у його життєрадісних віршах з’явилися безнадійні настрої. Поліщук болісно пережив примусову колективізацію, Голодомор 1932–1933 років і самогубства Миколи Скрипника та Миколи Хвильового. Офіційна критика звинувачувала його в націоналізмі та в тому, що він хвалив «шкідників» і «націоналістів», як-от Миколу Зерова і Сергія Єфремова.
Соловки і Сандармох
Наприкінці 1934 року Поліщука заарештували за вигаданим звинуваченням у належності до «боротьбистської» антирадянської організації. У березні 1935 року його засудили до 10 років таборів, які він відбував на Соловках. У жовтні 1937 року особлива трійка НКВС засудила його до розстрілу. 3 листопада 1937 року Поліщука розстріляли в урочищі Сандармох у Карелії; того ж дня там загинули Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний і Олекса Слісаренко. 1962 року його посмертно реабілітували.
Чому це важливо сьогодні
Валер’ян Поліщук хотів, щоб українська поезія говорила мовою свого часу: вільним віршем, про заводи, шахти й електрику. Він не лише писав сам, а й гуртував інших і разом із ними шукав для української літератури нових шляхів. Поєднуючи найкраще з різних європейських течій і перекладаючи Рембо, він ставив український вірш поруч зі світовою поезією. Кожен поет, який сьогодні шукає для українського вірша нову форму, продовжує його експеримент.













