Микола Любченко (Кость Котко)

Чи знали ви, що один із сатириків 1920-х був радянським дипломатом у Варшаві й Празі? Микола Любченко під псевдонімом Кость Котко видав близько двадцяти книжок гумору й сатири. 1934 року його заарештували, а в грудні 1937-го, після кількох таборів, розстріляли.

Дипломат, який писав сатиру

Чи знали ви, що одним із сатириків 1920-х був дипломат? Микола Любченко працював першим секретарем радянського посольства у Варшаві, служив і в посольстві в Празі. А читачі знали його як Костя Котка, автора близько двадцяти книжок гумору й сатири. Серед них - «Як воно там, за кордоном» (1927) і «Щоденник кількох міст» (1930).

Від російських віршів до української сатири

Микола народився 29 лютого 1896 року (17 лютого за старим стилем) в Києві, в родині поліцейського службовця. За новим календарем його день народження випадає лише раз на чотири роки. 1914 року закінчив гімназію й вступив до Київського університету, але провчився трохи більше року. Перші вірші й фейлетони, з 1911 року, він друкував російською, а писати став українською. 1917-го переїхав до Бердичева й почав дописувати до місцевої газети. 1918 року він вступив до підпільної партії боротьбистів, українських лівих есерів, і за революційну діяльність тричі потрапляв під арешт.

Газети, журнали, посольства

1920 року його ранні ліричні вірші вийшли в «Альманаху трьох», а сам він редагував газети. На початку 1920-х, коли гумористів в Україні бракувало, він уже писав гуморески, переважно на політичні теми. Тоді ж Любченко працював у Народному комісаріаті закордонних справ, зокрема першим секретарем радянського посольства у Варшаві. Потім він працював у газеті «Комуніст» і в гумористичному журналі «Червоний перець», де друкував віршовану сатиру. Багато років секретарем редакції цього журналу був гуморист Василь Чечвянський.

Шлях до розстрілу

1 грудня 1934 року в Ленінграді вбили більшовицького керівника Сергія Кірова, і підозра впала й на Котка. 4 грудня чекісти заарештували Любченка в Києві. На допитах його змусили «визнати» належність до «боротьбистського крила блоку контрреволюційних націоналістичних сил». 1935 року його засудили до ув’язнення в таборах (за різними даними, на сім або десять років). Він пройшов кілька таборів, серед них Соловки. 25 листопада 1937 року трійка НКВС засудила його до розстрілу, і 8 грудня 1937 року Миколу Любченка розстріляли - того самого дня, що й іншого в’язня Соловків, письменника Василя Вражливого. Радянська історіографія потім писала, що Котко «помер 1933 року». 1956 року його реабілітували.

Чому це важливо сьогодні

Кость Котко зробив свій вибір: киянин, що починав російськими віршами, став українським сатириком. Його книжки показують 1920-ті очима людини, яка бачила і революцію, і Європу. Влада розстріляла автора й десятиліттями приховувала навіть правду про його смерть. Та його сміх пережив вирок: 1961 року сатира Котка знову вийшла друком у збірці «Червона сатира». Повертаючи його ім’я, ми повертаємо частину українського сміху, який хотіли стерти.