Іван Дніпровський

Щойно він помер, його книжки заборонили. Іван Дніпровський із херсонського Каланчака писав вірші, драми й експресіоністичні оповідання про війну і революцію, а його «Яблуневий полон» ставив харківський театр «Березіль».

Заборонений після смерті

Чи знали ви, що книжку можна заборонити навіть тоді, коли автора вже немає? Іван Дніпровський помер у Ялті 1 грудня 1934 року, у 39 років. Одразу після його смерті всі його твори заборонили як ворожі офіційній лінії радянської літератури.

Хлопець із Каланчака

Він народився 9 березня 1895 року в селі Каланчак на півдні України (нині селище на Херсонщині), у бідній селянській родині, і справжнє його прізвище було Шевченко. Перший вірш написав у тринадцять років. У чоловічій гімназії в Олешках він познайомився з Миколою Кулішем, майбутнім драматургом, і дружив із ним усе життя. На початку Першої світової війни його мобілізували до армії; у хвилини затишшя він писав «Окопні пісні» і фронтові нариси.

Від віршів до драм

Спершу Дніпровський писав російською, а від 1921 року - українською. Після навчання в Кам’янці-Подільському він 1923 року переїхав до Харкова, тодішньої столиці, і працював у Державному видавництві України та журналі «Червоний шлях». Він належав до письменницьких об’єднань «Гарт» і ВАПЛІТЕ і був одним із найближчих однодумців Миколи Хвильового. Після поем він узявся за драми. «Любов і дим» (1925) стала його творчим змаганням із п’єсою Куліша «97». А «Яблуневий полон», поставлений режисером Януарієм Бортником у театрі «Березіль», викликав гостру суперечку: Дніпровський показав, що криваве розв’язання ідейних конфліктів збіднює людську душу.

Оповідання про війну

Визнання йому принесли й оповідання про Першу світову війну і революцію, у збірках «Заради неї» та «Ацельдама». У них серед загальної руїни гинуть самотні люди, безпорадні перед жорстокістю подій, а написано їх яскравими, різкими барвами експресіонізму. У 1931–1933 роках вийшли його твори у трьох томах. В архіві письменника лишилися неопублікованими початок роману «Електра Киммерійська» і драма «Останній главковерх». Дніпровського поховали в Харкові. Лише 1956 року його творчість частково реабілітували, а 1964 і 1985 років у Києві вийшли добірки його творів.

Чому це важливо сьогодні

Дніпровський писав про війну не як про подвиг, а як про біду, що ламає людей, і не побоявся сказати зі сцени, що кров не розв’язує ідейних суперечок. Він належав до покоління, яке у 1920-х роках у Харкові творило нову, сміливу українську літературу, і показав, що вона може писати найсучаснішими тогочасними барвами, як-от експресіонізм. Влада хотіла стерти його ім’я, але твори повернулися до читачів. Кожен, хто читає сьогодні письменників тієї доби, повертає їм голос, який у них забрали.