1885–бл. 1942

Андрій Ніковський

Літературознавець, міністр УНР

Письменник, Державний діяч

Він був міністром закордонних справ УНР, а потім повернувся в радянський Київ і взявся за словник. Андрій Ніковський - літературознавець, мовознавець і редактор газети «Рада». На процесі «СВУ» його засудили до 10 років ув'язнення; помер 1942 року в блокадному Ленінграді.

Ключові досягнення

  • Редактор газети «Рада» (до 1914) і «Нова рада» (1917–1919), журналу «Основа» (Одеса, 1915)
  • Член Української Центральної Ради; 1917 року обраний заступником її голови
  • Міністр закордонних справ УНР (з травня 1920); очолював комісію з розроблення конституції УНР
  • «Словник українсько-російський» (1927); очолював правописно-термінологічну комісію ВУАН
  • Книжка критичних нарисів «Vita Nova» (1919)

Хлопець з-під Одеси

Андрій Ніковський народився 1885 року в селі Малий Буялик на Херсонщині (нині село Іванове в Одеському районі). Він закінчив історико-філологічний факультет Новоросійського університету в Одесі. Мова і література стали його справою на все життя, але спершу його покликала журналістика.

Редактор «Ради»

Перед Першою світовою війною Ніковський редагував у Києві газету «Рада», а 1915 року в Одесі - журнал «Основа». Коли 1917 року почалася революція, він став головним редактором газети «Нова рада» і редагував її до 1919 року. Писав він і під псевдонімами А. Яринович, А. Ганаскович, А. Василько.

Від Центральної Ради до міністерства

Ніковський був членом Української Центральної Ради, і 23 червня 1917 року його обрали заступником її голови, Михайла Грушевського. 1918 року він став першим головою Українського національно-державного союзу. З 26 травня 1920 року Ніковський був міністром закордонних справ Української Народної Республіки і очолював комісію, яка розробляла конституцію УНР. У серпні 1921 року у Варшаві він працював у дипломатичній місії УНР і входив до делегації на переговорах з Борисом Савінковим про спільні дії; їх підсумком стала угода про взаємне визнання УНР і Російського політичного комітету.

Повернення і словник

Уявіть: колишній міністр уряду УНР в еміграції повертається додому, у радянську Україну. 1924 року Ніковському дозволили повернутися. Він працював у Всеукраїнській академії наук, очолював її правописно-термінологічну комісію і 1927 року видав «Словник українсько-російський». Він писав передмови до видань Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Ольги Кобилянської й Григорія Квітки-Основ’яненка, працював над українським виданням «Гамлета» Шекспіра, а також перекладав українською Миколу Гоголя і Джека Лондона.

Процес «СВУ» і Соловки

Ніковського заарештували 21 липня 1929 року у справі «Спілки визволення України» (СВУ). На показовому процесі 1930 року, де судили й письменницю Людмилу Старицьку-Черняхівську, його засудили до 10 років ув’язнення. Покарання він відбував на Соловках. Після закінчення терміну вирок скасували, справу закрили, і 21 квітня 1940 року Ніковського звільнили. Він помер 1942 року в блокадному Ленінграді; його поховали в братській могилі на Піскарьовському кладовищі.

Чому це важливо сьогодні

Андрій Ніковський прожив два життя, і обидва віддав Україні. Як політик він допомагав будувати Українську Народну Республіку та її конституцію, як учений - збирав українську мову в словник і дбав про її правопис і терміни. Коли держави, яку він будував, не стало, він не покинув своєї справи: повернувся додому й працював для української мови, поки радянська влада не забрала в нього волю. Його шлях показує, що державу будують не лише в урядових кабінетах, а й у словниках, правописі та статтях.