Володимир Свідзинський

Поет, який обрав мовчання

1927 року в Харкові вийшла збірка віршів «Вересень». Критики її розгромили: у віршах не було «громадянських мотивів», тобто похвал новій владі. Автор, Володимир Свідзинський, не став сперечатися і не почав писати на замовлення. Він просто перестав друкувати власні вірші. Згодом Василь Стус писав про цей вибір: «Замкнутися, щоб зберегтися».

Із родини священиків

Володимир народився 8 жовтня 1885 року в селі Маянів на Поділлі. Його родичі з боку і батька, і матері були священниками, тож він спершу навчався в Тиврівській бурсі й Кам’янець-Подільській семінарії, але через хворобу семінарію не закінчив. Потім сім років через брак грошей учився вільним слухачем Київського комерційного інституту. Перший його вірш надрукував 1912 року журнал «Українська хата». Він досліджував килимарство Поділля й їздив у наукові експедиції, а з 1915 року жив у Житомирі. 1916 року вийшла його стаття про ткацький промисел, а в 1916–1918 роках він служив у армії.

Кам’янець і перша книжка

1919 року він одружився й оселився в Кам’янці-Подільському, у короткі роки української державності. Тут вступив до університету й заприятелював з Юрієм Липою та Людмилою Старицькою-Черняхівською. 1922 року в Кам’янці вийшла його перша збірка «Ліричні поезії». Згодом родина переїхала до Харкова, де Свідзинський став літературним редактором журналу «Червоний шлях».

Вірші, що «приходять самі»

Після «Вересня» Свідзинський друкував лише переклади: Гесіода, Езопа, Овідія, Арістофана, французьких, німецьких і польських поетів. Подруги, сестри Пилинські, одна з яких була дружиною письменника Івана Дніпровського, радили йому писати на сучасні теми. Він відповідав, що вірші до нього «приходять» самі. А писав він далі, для себе: ранні вірші тяжіли до символізму, а в пізніших збірках сюрреалістичні образи поєднуються з класичною формою. Після смерті дружини він сам виховував доньку Мирославу.

Збірка 1940 року

Друзі, письменник Юрій Яновський і молоді поети, умовили Свідзинського видати нову книжку. Збірка «Поезії» вийшла 1940 року у Львові. До неї потрапив вірш на славу Сталіна, і це викликало суперечки, чи справді його написав Свідзинський. Стус вважав, що ні: такий стиль поетові не притаманний.

Осінь 1941 року

Улітку 1941 року до Харкова наближалися німецькі війська. Свідзинський мав талон на евакуацію, але його 20-річна донька відмовилася їхати, а без неї він їхати не хотів. 27 вересня його заарештувало НКВС за «антирадянську пропаганду», і в’язнів погнали під конвоєм на схід. Загинув Володимир Свідзинський 18 жовтня 1941 року, у 56 років. Що саме сталося, джерела розповідають по-різному. За свідченнями очевидців, у селі Непокрите біля Харкова конвой замкнув в’язнів у дерев’яній будівлі й підпалив її. За радянськими документами, поет загинув від німецької бомби. Разом із ним пропало й багато останніх віршів, які він узяв із собою.

Як повернулися вірші

Ім’я Свідзинського заборонили, а його книжки сховали в спецфонди бібліотек. Але частину рукописів вивезли за кордон, і 1975 року в Мюнхені вийшла збірка його віршів 1927–1936 років «Медобір». 1986 року збірка його поезій вийшла в Україні, а 2004 року вийшло зібрання його поезій і перекладів у двох томах.

Чому це важливо сьогодні

Володимир Свідзинський показав, що навіть під тиском можна не зрадити себе: коли від поета вимагали гасел, він обрав тишу й писав тільки те, що вважав правдою. Його тонка лірика й переклади античних і європейських поетів збагатили українську поезію, хоч влада й намагалася стерти його ім’я. Вірші, які він писав «у шухляду», пережили заборону і сьогодні знову з читачами. Кожен, хто не хоче говорити чужими словами, може знайти в ньому однодумця.