1871–1938
Микола Вороний
Поет, один із перших модерністів
1901 року він закликав українських письменників шукати нові шляхи в літературі, і цей маніфест розпалив гарячу суперечку. Микола Вороний - поет, один із перших українських модерністів, актор і режисер, співзасновник Центральної Ради. 1938 року його розстріляли в Одесі.
Ключові досягнення
- Альманах «З-над хмар і з долин» (1903) - перша програмно модерністська збірка в Україні
- Поетичні збірки «Ліричні поезії» (1911), «В сяйві мрій» (1913), «За Україну» (1921)
- Поема «Євшан-зілля» (1899)
- Один із засновників Української Центральної Ради й національного театру (1917)
- Актор у трупах Марка Кропивницького й Панаса Саксаганського (1897–1901)
- Переклади світової класики та оперних лібрето
Учень, якого вигнали зі школи
Микола Вороний народився 1871 року на Катеринославщині. Він учився в реальних училищах у Харкові й Ростові, але звідти його виключили за зв’язки з народниками - гуртками, що мріяли змінити життя селян. Вищу освіту в російській імперії він здобути вже не міг, тож поїхав до Відня, а потім до Львова.
Друг Франка і театр
У Львові Вороний учився в університеті й зблизився з Іваном Франком: допомагав йому видавати газети. Там він став режисером театру «Руська бесіда». 1897 року повернувся в Наддніпрянську Україну і до 1901 року грав у трупах Марка Кропивницького й Панаса Саксаганського.
Маніфест про «нове» мистецтво
Як має звучати українська поезія нового століття? 1901 року Вороний закликав письменників надсилати твори для альманаху, відкритого до нових течій у літературі, і цей маніфест викликав жваву дискусію. 1903 року альманах «З-над хмар і з долин» вийшов друком. Це була перша програмно модерністська збірка в Україні; поруч із модерністами в ній друкувалися Франко й Леся Українка. Найвідоміша поема Вороного - «Євшан-зілля» (1899): про пам’ять рідного краю. Згодом вийшли його збірки «Ліричні поезії» (1911) і «В сяйві мрій» (1913).
Центральна Рада, еміграція і повернення
Вороний 1917 року став одним із засновників Української Центральної Ради і національного театру в Києві. 1920 року він емігрував: жив у Варшаві, де вийшла його збірка «За Україну» (1921), потім у Львові викладав у драматичній школі. 1926 року повернувся в радянську Україну. Викладав у Харкові, а з 1928 року жив у Києві: писав сценарії й рецензії, перекладав.
Арешти і розстріл
Вороного заарештували в березні 1934 року й вислали з України - на три роки до Воронежа. Його сина, поета Марка Вороного, заарештували 1935 року, а 3 листопада 1937 року розстріляли в урочищі Сандармох у Карелії. 1937 року Микола Вороний повернувся з заслання й оселився на Кіровоградщині, але 1938 року його заарештували знову. 29 квітня 1938 року його засудили до розстрілу, а 7 червня 1938 року розстріляли в Одесі. 1957 року його реабілітували.
Чому це важливо сьогодні
Вороний одним із перших відкрив українську поезію новим течіям: з його маніфесту й альманаху «З-над хмар і з долин» почався український модернізм як програма. Він служив і сцені, а 1917 року допоміг заснувати Центральну Раду й національний театр. Його «Євшан-зілля» нагадує, що, шукаючи нового, не можна втрачати пам’ять про свій край. Тож кожен, хто сьогодні шукає для української культури нових форм, іде шляхом, який він прокладав.









