Дмитро Донцов

Як марксист із російськомовної родини став ідеологом націоналізму

Дмитро Донцов народився 29 серпня 1883 року в Мелітополі, у заможній російськомовній родині. Його брати так і лишилися в російській культурі, а один став комуністом. Сам Донцов теж починав як марксист: студентом права в Петербурзі він вступив до Революційної української партії, а згодом до Української соціал-демократичної робітничої партії. Саме там, серед українських гуртків, він і прийшов до української ідентичності. Тоді він ще виступав навіть проти націоналізму Миколи Міхновського, бо вважав, що той суперечить «інтересам українського пролетаріату». За партійну діяльність його заарештовували, і 1908 року він утік із Києва до Галичини, яка тоді належала Австро-Угорщині.

Проти «малоросійства»

1913 року на студентському з’їзді у Львові Донцов виступив проти «малоросійської» орієнтації української інтелігенції і закликав до політичного відокремлення від росії. Його промову критикували і соціалісти, і Ленін. Невдовзі Донцов розірвав із соціал-демократами й 1914 року став першим головою Союзу визволення України, але вже за місяць залишив його. 1918 року в Києві він очолював Українське телеграфне агентство й державне пресове бюро Української Держави, але залишив посаду, коли гетьманський уряд проголосив федерацію з росією.

Львівський редактор

Від 1922 року Донцов жив у Львові. На початку 1920-х він відмовився від соціалізму й марксизму і став ідеологом антидемократичного інтегрального націоналізму: нація для нього стояла понад усе. 1926 року вийшла його книжка «Націоналізм». Як редактор «Літературно-наукового вістника», а потім «Вістника», який відновив Євген Коновалець, Донцов став одним із найвпливовіших публіцистів Галичини. У його журналі друкувалася Олена Теліга, а згодом він написав про неї книжку. Його ідеї захопили молодь 1930-х років; гурток, де їх обговорювали, вів студент Степан Бандера. Його називали «духовним батьком» ОУН, але до організації він так і не вступив.

Війна та еміграція

1939 року польська влада заарештувала Донцова й відправила до табору в Березі Картузькій. Після радянської окупації Галичини він через Гданськ і Берлін дістався Бухареста, а з 1941 року жив у Берліні й Празі та писав для німецької преси. 1945 року Донцов утік до американської зони окупації, потім жив у Франції, Великій Британії та США. 1947 року він оселився в Канаді, у Монреалі, де викладав українську літературу в Монреальському університеті. Після 1939 року в Україні він уже не жив. Дмитро Донцов помер у Монреалі 30 березня 1973 року.

Дискусії та оцінки

Донцов - одна з найсуперечливіших постатей української думки XX століття: його і прославляли, і таврували більше, ніж будь-кого з сучасників. Критики вказують на антидемократизм і елітаризм його ідей, на думку, що мета освячує засоби, а нація стоїть «понад добром і злом», на схвальні книжки про Муссоліні й Гітлера, які виходили в його видавничій серії, а також на ксенофобію й антисемітизм його текстів 1930–1940-х років і симпатії до фашизму й нацизму. Один з істориків пише, що в окупованій нацистами Празі Донцов співпрацював з німецькою владою і що після 1933 року його ідеологія вже не відрізнялася від фашизму, а сам термін «інтегральний націоналізм» лише пом’якшує цю схожість. Інші дослідники наголошують, що він допоміг підірвати москвофільство й комуністичні впливи в Галичині 1920-х років, а його націоналізм постав як рух бездержавного народу, типовий для тієї епохи. Ще інші нагадують, що радянська й російська пропаганда десятиліттями ототожнювала з фашизмом будь-який український націоналізм. Критикували його і самі націоналісти, зокрема за розкол руху й наслідування фашистських зразків. Оцінка Донцова лишається предметом дискусій.

Чому це важливо сьогодні

Донцов наполягав, що Україна має бути окремою від росії державою, а не її частиною чи федеративною провінцією. Його тексти вплинули на ціле покоління українців, які боролися за незалежність, тож без нього не зрозуміти історії ОУН. Його шлях від марксиста з російськомовної родини до українського ідеолога показує, що бути українцем можна вибрати. Водночас його постать вчить уважно читати ідеї: розрізняти прагнення до незалежності й тоталітарні моделі, які він підтримував.