Марко Безручко - Знай своїх

Чому у Варшаві є сквер імені українського генерала? Наприкінці серпня 1920 року полковник армії УНР Марко Безручко з українськими й польськими вояками кілька днів утримував Замостя від кінної армії Будьонного, що йшла на Варшаву. За цю оборону він став генералом.

Три дні під Замостям

Наприкінці серпня 1920 року Перша кінна армія Семена Будьонного рвалася до Варшави. На її шляху стояло польське місто Замостя. Його обороняли українська 6-та Січова стрілецька дивізія і польські частини, а командував ними полковник армії УНР Марко Безручко. У гарнізоні було близько 3200 піхотинців, 200 кіннотників, 12 гармат і 3 бронепотяги, а кінна армія Будьонного була вп’ятеро більша. Гарнізон майже три дні відбивав штурм під вогнем близько 70 ворожих гармат, і 31 серпня облогу зняли.

Будьонний так і не зміг допомогти червоним під Варшавою, і це історики вважають одним із чинників польської перемоги у Варшавській битві. За оборону Замостя Безручко та його заступник Всеволод Змієнко 5 жовтня 1920 року отримали звання генерал-хорунжого.

Від учительської семінарії до Генштабу

Марко Безручко народився 1883 року у Великому Токмаку на півдні України (нині Токмак у Запорізькій області). Він навчався в учительській семінарії в Переяславі, потім закінчив юнкерське училище в Одесі, а 1914 року - Імператорську Миколаївську військову академію в Санкт-Петербурзі. У Першу світову війну він був штабним офіцером, підполковником.

1917 року Безручко допомагав українізувати частини російської армії на фронті. Наприкінці 1918 року, перейшовши на бік Директорії, він очолив оперативний відділ Генерального штабу армії УНР. З квітня 1919 року він був начальником штабу корпусу Січових стрільців, якими командував Євген Коновалець.

Шоста Січова

1920 року Безручко сформував і очолив 6-ту Січову стрілецьку дивізію. Після союзу Симона Петлюри з Юзефом Пілсудським українське і польське військо разом пішли на Київ, і 7 травня 1920 року дивізія Безручка разом із польською армією зайняла місто. Згодом Безручко разом із Петлюрою приймав у Києві парад українських військ. Потім були важкі бої з червоними, оборона Замостя, а у вересні–листопаді 1920 року Безручко командував Середньою групою армії УНР, якою тоді керував Михайло Омелянович-Павленко.

Генерал у Варшаві

Після поразки УНР Безручко залишився в Польщі. У 1920–1924 роках він був військовим міністром і заступником міністра уряду УНР в екзилі. Він працював у польському Військовому географічному інституті, у 1931–1935 роках очолював Українське воєнно-історичне товариство у Варшаві й написав книжку про Січових стрільців у боротьбі за державність. До 20-річчя відновлення незалежності Польщі його хотіли нагородити найвищим польським військовим орденом Virtuti Militari, але він від нагороди відмовився: «Я воював за Україну, а не за Польщу». На початку Другої світової війни він активно підтримував Організацію українських націоналістів, а з листопада 1940 року знову був військовим міністром уряду УНР в екзилі. Марко Безручко помер у Варшаві 10 лютого 1944 року й похований на православному цвинтарі на Волі, поруч зі Змієнком.

Чому це важливо сьогодні

Під Замостям українці й поляки разом стримали армію, що йшла на Варшаву, і історики вважають це одним із чинників польської перемоги. Безручко показав, що оборона одного міста може вплинути на долю великої битви, а Україна вже колись разом із сусідами зупиняла спільного ворога. Він був серед тих, хто будував армію УНР, і його історія нагадує, що сильне військо тримається на підготовлених офіцерах. 2019 року в Запоріжжі відкрили мурал «Доба нескорених», де він - центральна постать, а в рідному Токмаку є вулиця його імені. Від 2022 року його ім’я носить 110-та окрема механізована бригада Збройних сил, яка тримала оборону Авдіївки.