Дмитро Вітовський

Йому був 31 рік, коли за одну ніч його вояки без кровопролиття взяли під контроль Львів, а над ратушею замайорів синьо-жовтий прапор. Дмитро Вітовський, сотник Українських січових стрільців, очолив Листопадовий чин 1918 року і став першим військовим міністром Західноукраїнської Народної Республіки.

Студент, якого виключили за українську мову

Дмитро Вітовський народився 1887 року в селі Медуха біля Галича, у селянській родині. Після гімназії в Станиславові він вивчав право у Львівському університеті, але за участь у студентській боротьбі за український університет його заарештували й виключили. Диплом юриста він здобув у Кракові, а з 1911 року працював адвокатом у Станиславові, засновував на Покутті осередки «Січі» й «Просвіти».

Сотник Українських січових стрільців

1914 року Вітовський пішов добровольцем до Українських січових стрільців і командував спершу сотнею, а потім куренем. Навесні 1915-го він воював на горі Маківка, а влітку його рота пройшла через рідну Медуху, і він став комендантом відвойованого Галича. Сотник заснував стрілецький журнал «Шляхи», а 1916–1917 років як комісар стрільців на Волині відкривав українські школи.

Одна ніч, що змінила Львів

Восени 1918 року Австро-Угорщина розпадалася, і Вітовський очолив Український генеральний військовий комітет. Коли політики вагалися, він переконав їх діяти негайно: або Львів візьмуть українці цієї ночі, або завтра його візьмуть поляки. У ніч на 1 листопада кілька десятків старшин і кілька сотень вояків без кровопролиття взяли під контроль місто, а над ратушею піднявся синьо-жовтий прапор. Так почалася Західноукраїнська Народна Республіка, і 9 листопада Вітовський став її першим державним секретарем військових справ в уряді Костя Левицького, а згодом полковником. 22 січня 1919 року він був у Києві на проголошенні Акта Злуки.

Політ, з якого він не повернувся

Навесні 1919 року Вітовського як військового фахівця включили до делегації ЗУНР на мирній конференції в Парижі. Разом із Михайлом Лозинським він домагався перемир’я між українцями й поляками, але марно. 4 серпня 1919 року літак, яким він летів із Бреслау до Кам’янця-Подільського, розбився біля Ратибора в Сілезії. Разом із ним загинув його ад’ютант Юліан Чучман. Імовірно, причиною була технічна несправність; чутки про вбивство так і не підтвердилися. Поховали їх у Берліні, а 1 листопада 2002 року перепоховали на Личаківському цвинтарі у Львові.

Чому це важливо сьогодні

Дмитро Вітовський показав, що в переломну мить вирішує рішучість: поки інші вагалися, він за одну ніч повернув українцям Львів і дав початок Західноукраїнській Народній Республіці. Його Листопадовий чин став першим кроком до Злуки, коли українці зі сходу й заходу вперше об’єдналися в одну державу. Він був адвокатом, який узяв до рук зброю, і солдатом, який відкривав школи. Кожен, хто сьогодні боронить Україну, продовжує те, що почав 31-річний сотник у листопадову ніч.