Григорій Епік - Знай своїх

Він був комуністом, директором державного видавництва і жив у харківському будинку письменників «Слово». Але в романі «Без ґрунту» Григорій Епік гостро критикував радянські порядки. 1934 року його заарештували, а 1937-го розстріляли в карельському урочищі Сандармох.

Ключові досягнення

Збірки оповідань «На зломі» (1926), «В снігах» (1928), «Облога» (1929), «Том сатири» (1930)

Романи «Без ґрунту» (1928), «Зустріч» (1929), «Непія» (1930), «Перша весна» (1931), «Петро Ромен» (1932)

Член літературних організацій «Плуг», ВАПЛІТЕ і «Пролітфронт»

Директор видавництва «Державне літературне видавництво» в Харкові

Свій для влади?

Здавалося б, Григорій Епік був для влади своїм. Член комуністичної партії з 1920 року, колишній комсомольський діяч, директор державного видавництва, мешканець квартири № 7 у харківському будинку письменників «Слово». Але в його прозі 1920-х років радянські порядки поставали зовсім не такими, як на плакатах. І зрештою влада знищила і його.

Від комсомолу до літератури

Григорій Епік народився 17 січня 1901 року в селі Кам’янка на Катеринославщині. У 1920–1925 роках працював у комсомолі України й редактором. Колись він був боротьбистом, членом української лівої партії. Майбутній прозаїк починав як поет: 1923 року вийшла його збірка віршів-дум «Червона кобза». У 1925–1929 роках Епік вивчав історію України в харківському Інституті червоної професури, а потім став директором Державного літературного видавництва.

«Плуг», ВАПЛІТЕ і «Без ґрунту»

Епік належав до кількох літературних організацій: «Плугу», ВАПЛІТЕ, яку очолював Микола Хвильовий, а згодом «Пролітфронту». Він видав збірки оповідань «На зломі», «В снігах», «Облога», «Том сатири» і романи «Зустріч» та «Непія». Писав він і для кіно: 1926 року за його сценарієм, написаним разом із В. Омельченком, зняли фільм «Трипільська трагедія», а для дітей Епік створив кіноповість «Дочка партизана». Найгостріше він критикував радянські порядки в романі «Без ґрунту» (1928), який до 1932 року вийшов п’ятим виданням. А от останні його романи, «Перша весна» (1931) і «Петро Ромен» (1932), вважають написаними вже в сталінському дусі.

Соловки і Сандармох

5 грудня 1934 року Епіка заарештували у вигаданій справі «боротьбистської контрреволюційної організації». У березні 1935 року виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР у Києві засудила його до 10 років ув’язнення. В одній справі з ним засудили Миколу Куліша, Валер’яна Підмогильного і Валер’яна Поліщука. Покарання Епік відбував на Соловках. Там він уклав для сина абетку, яку вже в незалежній Україні видали як «Роменову абетку з Соловків». 9 жовтня 1937 року особлива трійка НКВС Ленінградської області засудила його до розстрілу. 3 листопада 1937 року Григорія Епіка розстріляли в урочищі Сандармох у Карелії, у 36 років. В останній етап із Соловків у жовтні 1937 року пішли близько трьохсот українців, серед них Микола Зеров і Лесь Курбас. 1956 року Епіка посмертно реабілітували.

Чому це важливо сьогодні

Доля Григорія Епіка показує, що сталінський терор не щадив навіть тих, хто вірив у радянську владу й служив їй. Його проза 1920-х років гостро показувала вади нового ладу, хоч сам автор був комуністом. Разом із Хвильовим, Кулішем і Підмогильним він належав до покоління, яке в 1920-х творило нову українську літературу і яке влада знищила. Читати Епіка сьогодні - це спосіб зрозуміти, що відбувалося з людьми в ті роки і чому свобода слова варта того, щоб її боронити.