Іван Гель - Знай своїх

Сто днів Іван Гель голодував у радянському таборі, щоб йому дозволили зареєструвати шлюб, і домігся свого. Львівський шістдесятник провів у неволі 18 років, написав там книжку, видану в Лондоні під іменем Степана Говерли, а на волі очолив боротьбу за легалізацію Греко-католицької церкви.

Ключові досягнення

Готував і поширював самвидав; після першого ув'язнення надрукував 11 самвидавних книжок, серед них твори Івана Дзюби й Валентина Мороза

Книжка «Грані культури», написана в ув'язненні (Лондон, 1984, під псевдонімом Степан Говерля; Львів, 1993)

Відповідальний секретар відновленого «Українського вісника» (з 1987)

Засновник і голова Комітету захисту Української греко-католицької церкви (з кінця 1987 року); один з організаторів «Меморіалу» і Народного руху України

Перший заступник голови Львівської обласної ради (1990–1994)

Нарис «Історія сіл Кліцка та Якимчиць» (2003)

Орден Ярослава Мудрого 4-го ступеня (2006), орден Свободи (2009)

Хто такий Степан Говерля?

1984 року в Лондоні вийшла книжка «Грані культури». Автор - Степан Говерля. Такої людини не існувало: під іменем найвищої гори України ховався в’язень радянських таборів Іван Гель. Книжку про долю української культури він написав у неволі, а за кордон її вивезли таємно.

Син вояка

Гель народився 1937 року в селі Кліцько на Львівщині. Його батько юнаком воював добровольцем в Українській галицькій армії, а за радянської влади допомагав підпіллю ОУН. 1950 року батька засудили на 20 років. Під час арешту тринадцятилітній Іван кинувся захищати матір, і його теж побили.

1952 року він публічно відмовився вступати до комсомолу, і його вигнали зі школи. «Сина бандерівця» не брали до університету, тож на історичний факультет він вступив лише після армії і заочно.

Терновий вінок для Шевченка

1961 року, у сотні роковини смерті Тараса Шевченка, Гель із другом поклав до пам’ятника поетові в Києві терновий вінок. Тоді ж він зійшовся з Михайлом Горинем, почав передруковувати й переснімати заборонені тексти, а свою з Горинем мету вони назвали «боротьбою за державність України». Діяв він і в клубі «Пролісок», який очолював Михайло Косів.

Вирок на шостому курсі

24 серпня 1965 року Геля, студента шостого курсу, заарештували разом з іншими шістдесятниками і дали 3 роки таборів у Мордовії. Уже звідти він двічі писав до Верховної Ради УРСР на захист забороненої Греко-католицької церкви.

Після звільнення йому не дали ні доучитися (диплом, за одними даними, він отримав аж 1991 року), ні жити у Львові. Гель оселився в Самборі й надрукував у самвидаві 11 книжок, серед них «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби. У грудні 1970 року він виступив на похороні Алли Горської. За це на роботі йому оголосили сувору догану - нібито за «прогул».

Сто днів голодування

12 січня 1972 року Геля заарештували вдруге. Як «особливо небезпечний рецидивіст» він отримав 10 років таборів особливого режиму в Мордовії та на Уралі і 5 років заслання в Комі.

У таборах Гель не раз голодував на знак протесту. Одна голодівка тривала 100 діб: він вимагав дозволу зареєструвати шлюб із Марією, матір’ю своєї доньки. 1975 року шлюб зареєстрували. Загалом він голодував понад 300 днів, а в неволі провів 18 років.

Пастух, який вивів церкву з підпілля

Гель повернувся додому 17 січня 1987 року і рік працював пастухом у рідному селі. Тієї ж весни разом із В’ячеславом Чорноволом він відновив «Український вісник». Наприкінці 1987-го Гель створив і очолив Комітет захисту Української греко-католицької церкви, яка 40 років існувала тільки в підпіллі. 17 вересня 1989 року у Львові за її легалізацію вийшли, за різними даними, від 250 до понад 300 тисяч людей.

Гель допомагав творити «Меморіал» і Рух, 1990–1994 років був першим заступником голови Львівської обласної ради, а згодом написав нарис історії рідного села. Він помер у Львові 16 березня 2011 року.

Чому це важливо сьогодні

Іван Гель роками не мав ні свободи, ні права жити у Львові, але не відступив від свого слова. Самвидав, який він друкував, дав людям прочитати те, що влада ховала. Він показав, що навіть у таборі можна писати книжки про культуру і що віра й свобода сумління варті боротьби. Церква, за яку він заступався ще з табору, вийшла з підпілля, і сьогодні її вірні моляться вільно. Кожен, хто не дозволяє замовчати правду, продовжує його шлях.