1929–2022
Галина Севрук
Керамістка-шістдесятниця
2020 року активісти врятували її керамічне панно «Давній Чернігів». Галина Севрук, керамістка-шістдесятниця і співавторка знищеного вітража «Шевченко. Мати», за підпис під «листом 139» понад двадцять років була поза Спілкою художників.
Ключові досягнення
- Співавторка вітража «Шевченко. Мати» в Київському університеті (1964), знищеного владою
- Керамічні панно для готелів «Турист» у Києві («Місто на семи горбах») і «Градецький» у Чернігові («Давній Чернігів»)
- Керамічні рельєфи з постатями української історії, міфології й фольклору, зокрема Козака Мамая
- Портрети Алли Горської, Івана Світличного, Надії Світличної, Михайла Брайчевського
- Премія імені Василя Стуса (1991), премія імені Митрополита Андрея Шептицького (1994), заслужена художниця України
Панно, яке врятували
2020 року в Чернігові зі стіни готелю «Градецький» зняли велике керамічне панно «Давній Чернігів». Активісти врятували його, і тепер воно в Чернігівському художньому музеї. Того ж року врятували й панно з київського готелю «Турист». Обидва зробила Галина Севрук - мисткиня, чиї роботи руйнували не раз.
З Самарканда до Києва
Розкішну Біблію з гравюрами Гюстава Доре маленька Галина роздивлялася знову і знову. Її подарувала дідові, адвокатові Дмитрові Григоровичу-Барському, єврейська громада Києва за виграну «справу Бейліса». Галина Севрук народилася 1929 року в Самарканді, у родині архітектора. Наступного року сім’я повернулася в Україну, до Харкова, а 1944-го переїхала до Києва. Галина вчилася в художній школі, а 1959 року закінчила Київський художній інститут.
Клуб і вітраж
1960–1964 років вона ходила до Клубу творчої молоді, де збиралися молоді шістдесятники; за ними стежило КДБ. 1964 року Севрук разом з Аллою Горською і Людмилою Семикіною працювала над вітражем «Шевченко. Мати» для Київського університету, який задумав Опанас Заливаха. Роботу знищили за наказом влади. 1970 року біля університету постало її п’ятиметрове «Дерево життя», а 1976-го знищили і його.
Підпис, за який виключили
20 квітня 1966 року Севрук підписала лист до Верховного суду УРСР з вимогою переглянути справу Заливахи, а 1968-го - «лист 139» до радянських керівників з вимогою припинити незаконні політичні суди. За такі листи й відмову покаятися її виключили з кандидатів у члени Спілки художників, а поновили лише 1989 року. На початку 1970-х керівництво майстерні заборонило їй козацьку тему. Та вона далі працювала: робила рельєфи зі слов’янськими богами, з постатями української історії й фольклору, з Козаком Мамаєм і старовинними будівлями. Писала й портрети друзів - Алли Горської, Івана Світличного, Надії Світличної.
З 1990 року Севрук вела керамічну студію для дітей у Києві. До того її не випускали за кордон, а 1991-го її персональна виставка відбулася в Торонто. Загалом мисткиня створила сотні керамічних пластів і 30 монументальних композицій, хоч збереглися не всі. Вона померла 13 лютого 2022 року, у 92 роки.
Чому це важливо сьогодні
Галина Севрук зробила з кераміки літопис: на її панно й рельєфах ожили давній Київ і Чернігів, козаки й герої переказів. Влада розбивала її роботи й забороняла теми, а вона далі працювала й лишалася поруч із друзями-шістдесятниками. Те, що 2020 року активісти врятували її панно, показує: таке мистецтво варто берегти. Кожен, хто сьогодні захищає мозаїку чи панно у своєму місті, продовжує її справу.
