Ніл Хасевич

Хлопець на саморобному протезі

Як стати художником, якщо ще підлітком утратив ногу? Ніл Хасевич народився 25 листопада 1905 року в селі Дюксин на Волині. Підлітком він потрапив під поїзд і втратив ногу, а протез змайстрував собі сам. Але навчання не покинув: екстерном закінчив гімназію в Рівному і вступив до Академії мистецтв у Варшаві.

Від «Прання» до дереворитів

У Варшаві Хасевич став одним із засновників українського мистецького гуртка «Спокій», а 1935 року закінчив графічний факультет академії. Його роботи показували від Львова до Чикаго. Картина «Прання» здобула відзнаку премії «Ватикан» (1931), а портрет гетьмана Івана Мазепи - диплом Варшавської академії (1932). Наприкінці 1930-х він захопився дереворитом, гравюрою на дереві, і 1937 року отримав приз на міжнародній виставці таких гравюр у Варшаві. За рівнем таланту його порівнюють з Іваном Трушем, Георгієм Нарбутом і Василем Кричевським.

Різець замість гвинтівки

Хасевич був членом ОУН, а з 1943 року працював у пропагандистському осередку підпілля на північно-західних українських землях. Він ілюстрував майже всі видання ОУН і УПА в цьому краї, від журналу «До зброї» до сатиричного «Хріну». За роки підпілля він створив понад 150 дереворитів, серед них «Воля народам, воля людині» і «Ми стали волі на сторожі». Хасевич керував понад двадцятьма підпільними друкарнями, написав підручник з графіки й навчав молодих різьбярів. Він розробив ескізи нагород УПА, печатки й бофони (квитанції за пожертви на підпілля). 1948 року його обрали до Української Головної Визвольної Ради, підпільного парламенту.

Гравюри, які побачив світ

Його дереворити таємно переправляли за кордон. У США вийшли альбоми «Волинь у боротьбі» та «Графіка в бункерах УПА» (1950–1952). За поширеною версією, ці роботи потрапили й до делегатів Генеральної Асамблеї ООН саме тоді, коли СРСР запевняв, що повстанського руху вже немає.

Облава біля Сухівців

4 березня 1952 року оперативна група радянського Міністерства державної безпеки (МДБ) оточила криївку біля села Сухівці на Рівненщині, де переховувався Хасевич. Він загинув разом зі своїми охоронцями. За однією версією, вони спалили документи й застрелилися, за іншою - загинули від гранат, які кинули в криївку. Нілу Хасевичу було 46 років. Місце його поховання невідоме.

Дискусії та оцінки

В Україні Хасевича вшановують як митця визвольного руху: його ім’ям названо вулиці в Львові, Луцьку, Рівному та інших містах, у Сухівцях і Рівному стоять пам’ятні знаки. Радянські книжки звинувачували його в участі в розправах підпілля як «суддю», але жодних його малюнків чи інших доказів не наводили; його колишній секретар розповідав, що КДБ тиснув на нього, щоб він дав свідчення проти художника. Оцінки ОУН і УПА, для яких він працював, у різних країнах відрізняються. 2016 року Сейм Польщі визнав події на Волині 1943–1945 років геноцидом польського населення, скоєним українськими націоналістами; українські експерти й політики застерігали, що таке формулювання шкодить стосункам двох країн.

Чому це важливо сьогодні

Ніл Хасевич показав, що мистецтво може бути зброєю: не тримаючи гвинтівки, він дав підпіллю символи, нагороди й голос. Його гравюри донесли до світу звістку, що українці не скорилися, навіть коли СРСР казав інакше. Його доля нагадує, що свобода потребує не лише воїнів, а й митців, які її показують. Кожен, хто сьогодні малює плакати, марки чи шеврони для захисників України, продовжує його справу.