1860–1944
Микола Самокиш
Художник-баталіст, академік
У гімназії його карали за те, що потай малював коней і битви. Микола Самокиш із Ніжина став академіком живопису, намалював Хмельницького, Богуна й Кривоноса в бою, створив із Васильківським альбом «З української старовини» і заснував художню школу в Сімферополі.
Ключові досягнення
- Академік (1890) і професор Петербурзької академії мистецтв, керівник її батальної майстерні
- Картини з історії козацтва: «В'їзд Богдана Хмельницького в Київ у 1648 р.» (1929), «Битва під Жовтими Водами» (1930), «Бій Івана Богуна з Чарнецьким під Монастирищем» (1931), «Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким» (1934)
- Альбоми «З української старовини» (1900, разом із Сергієм Васильківським, текст Дмитра Яворницького) і «Мотиви українського орнаменту»
- Ілюстрації до творів Миколи Гоголя, Марка Вовчка, Івана Нечуя-Левицького
- Засновник студії в Сімферополі, з якої виросло Кримське художнє училище його імені
- Понад 10 тисяч картин і малюнків
Покараний за коней
У ніжинській гімназії Миколу Самокиша карали за те, що він потай малював коней і битви. Згодом саме коні й битви зробили його академіком живопису. Він народився 25 жовтня 1860 року в Ніжині, і походив із козацького роду і по батькові, і по матері. До Петербурзької академії мистецтв його прийняли не одразу: рік він навчався вільним слухачем у батальній майстерні й лише 1879 року вступив.
Від Петербурга до Парижа
Академію Самокиш закінчив 1885 року з великою золотою медаллю, а потім три роки вчився в Парижі в баталіста Едуарда Детая. 1890 року він став академіком за картину з табуном коней на водопої. Його картини з кіньми вважають першими і найкращими анімалістичними творами в українському мистецтві. Ще студентом він приятелював із художниками-українофілами, серед них був і Сергій Васильківський.
Художник на війні
1904 року Самокиш поїхав на російсько-японську війну кореспондентом журналу «Нива» і привіз звідти альбом малюнків. Пізніше він керував батальною майстернею Академії мистецтв, а в Першу світову возив своїх студентів малювати на фронт. Такий випадок у світовому мистецтві називають унікальним.
Козацька старовина
1900 року разом із Васильківським і Дмитром Яворницьким він видав альбом «З української старовини», щоб розповісти про українську історію широкому колу людей. Разом вони працювали і над розписами будинку Полтавського губернського земства та альбомом «Мотиви українського орнаменту». Самокиш ілюстрував Миколу Гоголя, Марка Вовчка й Івана Нечуя-Левицького, а для Шевченківського товариства в Петербурзі оформив альбом «Малюнки Тараса Шевченка».
Хмельницький, Богун і Кривоніс
1918 року Самокиш переїхав до Криму, а 1922-го - до Сімферополя, де заснував студію; з неї виросло художнє училище, яке тепер носить його ім’я. Від 1929 року він створював цикл про визвольну війну XVII століття: «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ у 1648 р.», «Битву під Жовтими Водами», «Бій Івана Богуна з Чарнецьким під Монастирищем» і «Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким». Матеріали для них допомагав збирати давній друг Яворницький. З 1937 року Самокиш керував батальною майстернею Харківського художнього інституту і сам працював по 10–12 годин на день. Помер він 18 січня 1944 року в окупованому німцями Сімферополі.
Дискусії та оцінки
За радянської влади Самокиш був лояльним до неї й отримував відзнаки, зокрема Сталінську премію 1941 року. Чимало його пізніх полотен присвячені Червоній армії та громадянській війні, як-от великий «Перехід через Сиваш». Водночас саме в ці роки він створив цикл картин про боротьбу українців за волю в XVII столітті. Під час німецької окупації Криму він не евакуювався; за свідченнями, щоб вижити, продавав або вимінював свої картини.
Чому це важливо сьогодні
Самокиш зробив історію козацтва видимою: на його полотнах Хмельницький, Богун і Кривоніс знову ведуть козаків у бій. Разом із Васильківським і Яворницьким він видав альбом, що вчив українців пишатися власною старовиною. А його вимогливість до точності - від зібраної зброї до щоденної праці по 10–12 годин - виховала покоління художників у Харкові й Криму. Кожен, хто розповідає історію так, щоб у неї повірили, продовжує його справу.
