Михайло Бойчук - Знай своїх

Він хотів, щоб нове українське мистецтво виросло з давньокиївських фресок, ікон і народної картини. Михайло Бойчук створив школу монументалістів, яких назвали бойчукістами, і з учнями розписував стіни в Києві, Одесі й Харкові. 1937 року його розстріляли, а більшість творів знищили.

Ключові досягнення

Засновник школи українських монументалістів - бойчукістів (бойчукізм)

Один із засновників Української академії мистецтв (1917), професор до 1936 року

Розписи Луцьких казарм у Києві (1919), санаторію на Хаджибейському лимані в Одесі (1928), Червонозаводського театру в Харкові (1933–1935)

Реставрував ікони XV–XVI століть у Національному музеї у Львові

Співзасновник Асоціації революційного мистецтва України (АРМУ, 1925)

Хлопець із Романівки

Що спільного між давньокиївською фрескою, сільською іконою і стіною радянського театру? Для Михайла Бойчука - усе: з таких джерел він хотів виростити нове українське мистецтво. Він народився 1882 року в селі Романівка біля Теребовлі, у Галичині. Малювати вчився у Львові, в студії Юліана Панькевича, а далі - в академіях мистецтв Відня, Кракова й Мюнхена. Навчання оплатили Наукове товариство імені Шевченка і митрополит Андрей Шептицький.

Візантія в Парижі

У Парижі Бойчук 1909 року заснував власну майстерню неовізантійського мистецтва - з неї почалася його школа. Того ж року він виставлявся в Осінньому салоні, а 1910-го разом з учнями - в Салоні незалежних. Його ідеї зацікавили французьких критиків, зокрема поета Ґійома Аполлінера.

Повернення додому

Повернувшись до Львова, Бойчук рятував старі ікони XV–XVI століть у Національному музеї. Він написав ікону «Покрова Богородиці», на якій зобразив і митрополита Шептицького, а також портрети Михайла Грушевського. У 1912–1914 роках він працював і на Чернігівщині: реставрував і розписував церкву в селі Лемеші. 1914 року, на початку Першої світової війни, російська влада інтернувала Бойчука як підданого Австро-Угорщини.

Школа, що розписувала стіни

1917 року Бойчук став одним із засновників Української академії мистецтв у Києві й викладав там монументальне мистецтво. Навколо нього склалася школа бойчукістів - серед них Іван Падалка, Василь Седляр, Оксана Павленко. Разом вони розписували Луцькі казарми в Києві (1919), селянський санаторій на Хаджибейському лимані в Одесі (1928) і Червонозаводський театр у Харкові (1933–1935). А в 1930–1932 роках Бойчук ще й керував кафедрою композиції в Ленінградській академії мистецтв.

Арешт і розстріл

25 листопада 1936 року Бойчука заарештували. Його звинуватили в «українському буржуазному націоналізмі», у керівництві вигаданою терористичною організацією і навіть у тому, що він «агент Ватикану». 13 липня 1937 року його розстріляли в Києві - того самого дня, що й учнів Івана Падалку та Василя Седляра. Згодом розстріляли і його дружину, художницю Софію Налепинську-Бойчук. Більшість творів Бойчука знищили: 1952 року з Національного музею у Львові вилучили й знищили 14 його картин як «ідейно шкідливі».

Чому це важливо сьогодні

Михайло Бойчук показав, що сучасне мистецтво не мусить копіювати чуже: його можна виростити зі свого коріння - давньокиївських фресок, ікон і народної картини. З цією ідеєю українське мистецтво зацікавило критиків у Парижі й опинилося поруч із пошуками Дієго Рівери. Бойчук не працював сам: він виховав цілу школу бойчукістів, і разом вони виносили мистецтво на стіни, де його бачили всі. Для кожного, хто творить сьогодні, його приклад простий: щоб бути сучасним, не треба зрікатися свого.