1984–2022
Станіслав Партала
Командир взводу розвідки «Азову»
До 2014 року його найбільшою пристрастю був харківський «Металіст». Потім Станіслав Партала «Метро» пройшов Майдан, пішов рядовим до «Азову» й виріс до командира взводу розвідки, якого називали «розвідником від Бога». Загинув в обороні Маріуполя. Герой України (посмертно).
Ключові досягнення
- Учасник Революції гідності; в «Азові» з 2014 року, пройшов шлях від рядового до командира взводу розвідки
- Орден «За мужність» III (2016) і II ступеня (2020)
- У лютому 2022 року разом з азовцями відбивав спроби ворога висадити морський десант біля Маріуполя
- 2 березня 2022 року організував оборону в бою біля Калинівки під Маріуполем: ворог утратив три бронемашини й відступив
- Герой України (посмертно; указ № 167/2022 від 25 березня 2022 року)
Футбольний фанат, який став розвідником
До весни 2014 року Станіслав Партала жив звичайним цивільним життям, і найбільше його захоплював улюблений футбольний клуб «Металіст». Він народився 1984 року в Харкові. Узимку 2013–2014 років Станіслав брав активну участь у Революції гідності на Майдані в Києві, а 2014-го пішов служити до «Азову» - рядовим міліції патрульного батальйону. Позивний у нього був «Метро».
«Розвідник від Бога»
За вісім років Партала виріс від рядового до лейтенанта й командира взводу розвідки. Один зі старших офіцерів Нацгвардії назвав його «розвідником від Бога». 2016 року біля села Павлопіль під Маріуполем його група йшла по тіло загиблого азовця, і сапери попереду підірвалися на вибуховому пристрої. Станіслав під обстрілом вивів групу й евакуював двох поранених. 2020 року біля Зайцевого на Донеччині він вчасно помітив ворожу диверсійну групу, що потай підбиралася до позицій «Азову», і її зупинили. За службу в ці роки він двічі отримав орден «За мужність»: 2016 і 2020 року.
Оборона Маріуполя
З першого дня повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Партала обороняв Маріуполь. Наприкінці лютого азовці протягом 48 годин відбили чотири спроби ворога висадити морський десант. 2 березня, повертаючись після мінування шляхів, якими міг наступати ворог, його група біля села Калинівка на східних околицях міста натрапила на значно більший загін противника. Лейтенант Партала організував оборону: ворог утратив три бронемашини й відступив. Станіслав дістав важке поранення, але й далі керував боєм і вивів свій підрозділ на базу.
Станіслав Партала помер від ран того ж дня, 2 березня 2022 року, у 37 років. 25 березня йому посмертно присвоїли звання Героя України; тим самим указом цю відзнаку посмертно отримали також командир танкової роти «Азову» Михайло Чупрін й нацгвардієць Дмитро Апухтін.
Чому це важливо сьогодні
Станіслав Партала не був кадровим військовим: харківський уболівальник став на Майдан, а потім пішов боронити країну рядовим. Вісім років він учився воювати й виріс до командира, якому довіряли найнебезпечніші завдання. Навіть смертельно поранений, він думав про своїх людей і вивів їх із бою. Він показав, що вірність побратимам - це не слова, а вибір, який роблять у найважчу хвилину. У Харкові його ім’я тепер носить вулиця.
