Ганна Попович - Знай своїх

Коли радянські військові оточили криївку, 26-річна «Ружа» затулила собою командира й утратила ліву руку. Ганна Попович була зв'язковою і друкаркою українського підпілля на Надвірнянщині, двічі потрапила в полон і відбула 10 років у радянських таборах. Її історію розповідає фільм «Жива».

Дівчина із Зеленої

Ганна Попович народилася 29 травня 1925 року в селі Зелена на Надвірнянщині, тоді в складі Польщі, і була одною з п’ятьох дітей. 1943 року вона пішла в підпілля: збирала для повстанців харчі й одяг, носила повідомлення, а згодом очолила жіночу мережу зв’язку в селі Черник. Наприкінці 1944 року під час облави її схопили саме за збирання харчів для повстанців, побили й близько двох тижнів тримали в Надвірній, а потім відпустили. Війна забрала майже всю її родину: двоє братів загинули в лавах УПА, третій помер у радянській в’язниці, а матір 1947 року вбили радянські військові.

Друкарка в криївці

Згодом «Ружа» - так її називали в підпіллі - стала друкаркою в референтурі служби безпеки надвірнянського проводу ОУН. Вона жила в криївці Луки Гринішака «Довбуша», друкувала документи й вела господарство. 16 червня 1951 року криївку оточили військові МДБ. Ганна затулила собою командира, і куля розтрощила їй ліву руку. Пораненою її схопили, і в Надвірнянській лікарні руку ампутували. Та 10 липня повстанці визволили її просто з лікарні.

Суд і табори

17 травня 1954 року «Ружу» схопили в іншій криївці, на горі Березовачка. Майже два роки вона провела під слідством у Станиславі, а в лютому 1956 року військовий трибунал судив її разом із «Довбушем» та іншими підпільниками. «Довбуша» розстріляли, а Ганну засудили до 25 років, згодом вирок зменшили до 10. Вона відбувала його в таборах Кемеровської та Іркутської областей і Мордовії й вийшла на волю 17 травня 1964 року.

Життя під наглядом

Повертатися на Прикарпаття їй заборонили. Ганна пов’язала життя з колишнім політв’язнем Павлом Матвейком і оселилася в селі Залісся на Золочівщині, де за нею стежило КДБ. Уже в незалежній Україні режисер Тарас Химич задумав про неї фільм «Жива»; Ганна благословила зйомки й устигла побачити уривки. Вона померла в березні 2015 року, на 90-му році життя, а 2016 року фільм показали в українському павільйоні Каннського кінофестивалю.

Чому це важливо сьогодні

У 26 років Ганна Попович затулила собою командира і заплатила за це рукою, а потім - десятьма роками таборів. Її доля показує, що підпілля, яке боролося за незалежну Україну, трималося й на дівчатах-зв’язкових і друкарках, які передавали повідомлення й зберігали документи. Радянська влада десятиліттями стежила за нею, а сьогодні її історію знають завдяки фільму «Жива». Вона нагадує, якою ціною дісталася свобода, яку Україна боронить сьогодні.