1916–1997
Петро Дужий
Референт пропаганди ОУН, публіцист
Двічі засуджений до страти: нацистами 1943-го і радянським судом 1947-го. Петро Дужий утік від першого вироку, пережив другий і понад 15 років провів у таборах ГУЛАГу. Редактор підпільних видань ОУН і УПА, на схилі життя він написав книжки про Степана Бандеру й Романа Шухевича.
Ключові досягнення
- Учасник Північної похідної групи ОУН(б) (1941); заступник провідника ОУН(б) на південному сході України (1942)
- Референт пропаганди Проводу ОУН (1944–1945), організатор підпільного видавничого осередку «Зелений гай»
- Головний редактор підпільного журналу «Ідея і чин» (1944–1945); Бронзовий хрест заслуги УПА (1945)
- Збірки поезій «Розкуте слово» (1980) і «Біль і гнів» (1999)
- Книжки «Степан Бандера - символ нації» (1996–1997), «Генерал Тарас Чупринка» (1997), «Роман Шухевич - політик, воїн, громадянин» (1998)
- Ініціатор часопису «Українська ідея і чин» (1998); почесний громадянин Львова (1996)
Два смертні вироки
Що спільного між гестапо і радянським судом? Обидва засудили Петра Дужого до страти. 1943 року нацисти схопили його на Кіровоградщині. Він мав тоді фальшиві документи на ім’я Сергій Крученко. Дужого катували й повезли потягом на страту, але дорогою він відірвав дошку від підлоги вагона й утік, хоч і був тяжко поранений. 1947 року радянський суд у Києві знову виніс йому смертний вирок. Шістдесят п’ять днів Дужий чекав розстрілу, аж поки в СРСР не скасували смертну кару.
Від гімназиста до підпільника
Петро Дужий народився 1916 року в селі Карів на Львівщині. Його брат Микола теж став діячем ОУН. Петро вступив до юнацтва ОУН у 16 років, ще гімназистом. За підпільну роботу польська влада тричі кидала його до в’язниці: 1934, 1938 і 1939 року. Потім він учителював на Холмщині.
Похід на Київ
1941 року Дужого внесли до списку 700 членів ОУН, яким доручали найвідповідальніші завдання. Того ж року він пішов із похідною групою ОУН на схід. Його група мала в Києві проголосити відновлення Української держави, так само як 30 червня у Львові. Але 31 серпня німецька поліція заарештувала її у Василькові під Києвом. Восени Дужого помилково випустили, і він зник у підпіллі під чужим іменем. 1942 року він уже був заступником провідника ОУН на південному сході України.
Редактор із криївки
Після втечі від гестапо Дужий зустрівся на Волині з Романом Шухевичем. 1944 року він очолив пропаганду Проводу ОУН. Він організував на Львівщині підпільний видавничий осередок «Зелений гай» і редагував журнал «Ідея і чин». Уявіть: газети й журнали готували в підпіллі, поки навколо точилася війна.
4 червня 1945 року радянські агенти знайшли криївку, де ховалися вісім повстанців, серед них Дужий. Після смертного вироку і його скасування йому дали 25 років ув’язнення. Він сидів у таборах ГУЛАГу, зокрема на Воркуті, понад 15 років.
Слово після неволі
Восени 1960 року Дужого звільнили на вимогу урядів кількох західних країн і поселили в Запоріжжі під суворий нагляд. Згодом він переїхав до Львова, де працював на виробництві. На початку 1990-х він повернувся до громадського життя. 1996 року Дужий став почесним громадянином Львова. На тій церемонії він сказав, що 17 вересня 1939 року було не «возз’єднанням», а звичайною окупацією.
Він написав книжки про Степана Бандеру і Романа Шухевича. Петро Дужий помер 24 жовтня 1997 року у Львові. Його поховали на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря. 2022 року вулицю Комарова у Львові перейменували на вулицю Братів Дужих - на честь Петра та його братів Миколи й Івана.
Чому це важливо сьогодні
Петро Дужий пройшов польські, нацистські й радянські в’язниці і не відмовився від мрії про незалежну Україну. Його підпільні газети й журнали несли людям правду, коли за одне слово могли розстріляти. А книжки, написані вже в незалежній Україні, зберегли для нових поколінь пам’ять про борців, яких радянська влада десятиліттями намагалася стерти з історії.
