Микола Лемик

Що означав «постріл в обороні мільйонів»?

1933 року в радянській Україні від штучного голоду гинули мільйони людей, а СРСР заперечував, що голод узагалі є. Львів тоді належав Польщі, і в ньому працювало радянське консульство. Організація українських націоналістів (ОУН) вирішила вчинити там атентат, тобто політичне вбивство, щоб світ почув про Голодомор. Виконавцем обрали 18-річного Миколу Лемика. Згодом цей постріл назвали «пострілом в обороні мільйонів».

Студент із села Солова

Микола Лемик народився 4 квітня 1915 року (за іншими даними, 1914-го) у селі Солова біля Перемишлян на Львівщині, у бідній селянській родині. Попри нестатки, батько дбав, щоб діти здобули добру освіту. Микола навчався в Академічній гімназії у Львові, іспит зрілості склав на «відмінно» і вступив до Львівського університету. Ще гімназистом, 1929 року, вступив до юнацтва ОУН, а згодом потрапив до її бойової референтури, якою керував Роман Шухевич. Лемик був шульгою, але досконало володів револьвером. Його обрали, зокрема, тому, що за польськими законами неповнолітнього не могли стратити: виконавець мав здатися і на суді розповісти, що діється в радянській Україні.

День у консульстві

Атентат ініціював новий крайовий провідник ОУН Степан Бандера: у Личаківському парку він сам пояснив Лемикові, як поводитися на суді. Перед атентатом Лемик попросив позичити йому кращі черевики: якщо загине, організації буде соромно, що в нього «пальці вилазять». Товариші купили йому нові, а свої подерті він попросив відіслати батькові: той їх полагодить і ще зможе в них ходити. 21 жовтня 1933 року Лемик прийшов до консульства СРСР у Львові й застрелив Олексія Майлова, якого за різними даними називають секретарем консульства або спецуповноваженим радянської спецслужби ГПУ. Шукав він консула, але в кабінеті натрапив на Майлова. Стріляючи, Лемик сказав: «Це тобі від Організації Українських Націоналістів - за муки і смерть наших братів та сестер, за голод в Україні». Лемик дочекався поліції, склав зброю і дав себе заарештувати.

Суд, на якому говорили про голод

Уже 30 жовтня 1933 року його судили в Львові; на процес прийшли десятки журналістів. Лемик заявив, що прийшов убити представника московської влади, яка терором і голодом нищить українську націю. Суддя не дозволяв захисникам питати про становище в радянській Україні й казав, що політики в суді не буде. Лемика засудили до смертної кари, але через неповноліття її замінили довічним ув’язненням. Процес мав великий розголос.

Утеча і похід на схід

На початку Другої світової війни, 1939 року, в’язнів перевозили, і Лемик утік з-під конвою. 1940 року він одружився з Любов’ю Возняк; шлюб узяли під іншим прізвищем, бо його власне було надто відоме. З червня 1941 року Лемик був крайовим провідником ОУН на східноукраїнських землях і влітку очолив Середню похідну групу ОУН(б): члени таких груп ішли з Галичини на схід України, щоб поширювати там діяльність ОУН. У серпні 1941-го його вперше заарештувало гестапо, але відпустило. На початку жовтня 1941 року нацисти вдруге схопили Лемика й стратили його в Миргороді на Полтавщині. Йому було 26 років.

Дискусії та оцінки

Атентат Лемика був політичним убивством. ОУН у ті роки вдавалася до вбивств своїх противників, і цей постріл був одним із них. Загинула людина, яку Лемик навіть не шукав: за різними даними, секретар консульства або співробітник ГПУ. Прихильники пам’яті Лемика вважають атентат відчайдушним протестом проти Голодомору, про який світ тоді майже мовчав, і спробою привернути до нього увагу світу. Радянська сторона назвала вбивство злочином «антирадянських елементів» і через дипломатичні канали вимагала покарання. Оцінка цього вчинку залишається предметом дискусій.

Чому це важливо сьогодні

Коли радянська влада заперечувала Голодомор, Микола Лемик ціною власної свободи змусив говорити про нього на суді й у пресі. Його історія показує, що вже 1933 року у Львові знали правду про голод і шукали способу донести її до світу. Вона ж нагадує, якою гострою і суперечливою була боротьба за Україну між двома війнами. Знати цю історію повністю, з її відчаєм і її ціною, - означає розуміти, чому правда про Голодомор така важлива й сьогодні.