1996–2024
Вікторія Рощина
Журналістка, загинула в полоні
Мало хто з журналістів наважувався перетинати лінію фронту, а вона зробила це щонайменше чотири рази - з власної волі, без редакційних завдань. Вікторія Рощина розповідала про цивільних українців, яких росія тримає в неволі. 2023 року вона сама потрапила в російський полон і загинула там у 27 років.
Ключові досягнення
- Репортерка з 16 років: hromadske, «Українська правда», Радіо Свобода, Українське радіо
- Щонайменше чотири поїздки на окуповані території (2022–2023): матеріали про фільтрацію, незаконні затримання й вивезених дітей
- Премія Міжнародного жіночого медійного фонду (IWMF) «За мужність у журналістиці» (2022)
- Орден Свободи (посмертно, 2025); Героїня свободи преси за версією IPI та IMS (посмертно, 2025)
- Премія імені Анни Політковської від RAW in WAR і премія «За мужність» фонду Washington OXI Day (посмертно, 2026)
Репортерка з шістнадцяти років
Вікторія Рощина народилася 6 жовтня 1996 року в Кривому Розі. Журналістикою вона захопилася ще в школі, а з 16 років уже працювала репортеркою. Вона писала для hromadske, «Української правди» і Радіо Свобода, працювала на Українському радіо. Вікторія стежила за судами, зокрема у справах Майдану й Катерини Гандзюк, розповідала про українських моряків, яких росія тримала в Москві, знімала фільми про колонії для неповнолітніх і про посттравматичний стресовий розлад.
Чотири поїздки за лінію фронту
Після 24 лютого 2022 року Вікторія не чекала редакційних завдань. До липня 2023 року вона щонайменше чотири рази їздила на окуповані території. Вона розповідала про Мелітополь, Бердянськ і Херсон, про фільтрацію, незаконні затримання цивільних, блокаду Маріуполя, працівників Запорізької АЕС і дітей, яких вивезла росія. У березні 2022 року її схопили російські силовики в Бердянську й тримали близько 10 днів. Відпустили її 21 березня, змусивши перед тим записати відео, ніби з нею поводилися добре. Та вже за кілька місяців вона знову вирушила на окуповані землі.
Остання поїздка
Наприкінці липня 2023 року Вікторія поїхала через Польщу й Латвію до росії, щоб звідти дістатися окупованого Енергодара. 3 серпня вона востаннє зв’язалася з рідними. Згодом розслідувачі з’ясували, що її тримали без жодного обвинувачення в Енергодарі, Мелітополі, а потім у слідчому ізоляторі в Таганрозі. Росія визнала, що утримує її, лише навесні 2024 року. У вересні 2024 року Вікторію чекали на обмін, але її не віддали. За даними російської сторони, Вікторія Рощина загинула в полоні 19 вересня 2024 року, у 27 років. Її тіло повернули в Україну в лютому 2025 року, і прокурори знайшли на ньому ознаки катувань. 8 серпня 2025 року з нею попрощалися в Києві, на Майдані Незалежності.
Розслідування, яке продовжили інші
У квітні 2025 року 45 журналістів із 13 редакцій світу оприлюднили «Проєкт Вікторія» - розслідування про цивільних українців, яких росія таємно тримає у в’язницях. Так вони продовжили тему, яку вона не встигла дописати. Того ж року Вікторію посмертно нагородили орденом Свободи, а Міжнародний інститут преси назвав її Героїнею свободи преси. У жовтні 2026 року її відзначили ще двома міжнародними преміями: імені Анни Політковської - разом з українськими журналістками, яких тримає росія, - і премією «За мужність» фонду Washington OXI Day, яку вручили у Вашингтонському національному соборі.
Чому це важливо сьогодні
Вікторія Рощина їхала туди, куди майже ніхто з журналістів не наважувався, щоб світ дізнався про українців, яких росія ховає за ґратами без суду. Вона показала, що правда про окупацію має ціну, і заплатила за неї життям. Але її робота не зупинилася: десятки журналістів із різних країн підхопили її розслідування. Кожен, хто розповідає правду про війну, продовжує те, що вона почала.
