1949–бл. 1979

Володимир Івасюк

Композитор, автор «Червоної рути»

Композитор / музикант

Пісня «Червона рута» народилася з книжки народних коломийок, а потім зазвучала по всьому СРСР. Її автора, композитора з Буковини Володимира Івасюка, 1979 року знайшли повішеним у лісі під Львовом; обставини його смерті досі не з'ясовано.

Ключові досягнення

  • «Червона рута» й «Водограй» (1970): перемоги на всесоюзних телефестивалях «Пісня-71» і «Пісня-72»
  • Пісні до музичного фільму «Червона рута» (1971)
  • 107 пісень, серед них «Пісня буде поміж нас», «Балада про мальви», «Два перстені», «Кленовий вогонь», і 53 інструментальні твори
  • Шевченківська премія (1994, посмертно); Герой України (2009, посмертно, указ № 110/2009)

Пісня з книжки коломийок

Звідки взялася «Червона рута»? Задум її слів і музики зародився у Володимира Івасюка під впливом «Коломийок» - збірки народних пісень, яку на початку XX століття видав етнограф Володимир Гнатюк. 1970 року Івасюк написав «Червону руту» і «Водограй», а 13 вересня того ж року вперше заспівав їх разом з Оленою Кузнецовою на Театральній площі в Чернівцях, у прямому телеефірі.

Найвідоміші його пісні виконували ансамбль «Смерічка» та його солісти Василь Зінкевич і Назарій Яремчук. У їхньому виконанні його пісні перемогли на всесоюзних телефестивалях 1971 і 1972 років. «Червону руту» підхопили ансамблі в багатьох країнах, а Софія Ротару 1974 року заспівала «Водограй» на фестивалі в Сопоті.

Лікар, який писав пісні

Івасюк народився 1949 року в Кіцмані на Буковині, у родині письменника Михайла Івасюка. У 15 років він створив шкільний дівочий ансамбль «Буковинка» й писав для нього пісні. Після переїзду до Львова 1972 року він закінчив медичний інститут і вчився композиції в консерваторії. Писав на власні вірші й на вірші Ростислава Братуня, Богдана Стельмаха, Дмитра Павличка: «Два перстені», «Я - твоє крило», «Кленовий вогонь», «Пісня буде поміж нас». Створив музику до вистави «Прапороносці» за романом Олеся Гончара. Загалом - 107 пісень і 53 інструментальні твори.

24 квітня 1979 року Івасюк зник. 18 травня його тіло знайшли повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом; точна дата смерті невідома. 22 травня його поховали на Личаківському цвинтарі. Попри намагання КДБ обмежити прощання, на похорон прийшли понад 10 тисяч людей.

Дискусії та оцінки

Радянське слідство 1979–1980 років дійшло висновку про самогубство. Цій версії мало хто вірив. Internet Encyclopedia of Ukraine, видана на Заході 1988 року, пише, що непрямі докази вказують на КДБ; Енциклопедія сучасної України каже, що він загинув за нез’ясованих обставин.

2009 року слідство відновили, а в листопаді 2012-го справу знову закрили «за відсутністю складу злочину». У червні 2014 року Генпрокуратура скасувала це рішення як необґрунтоване. 2019 року Київський науково-дослідний інститут судових експертиз провів експерименти й дійшов висновку, що Івасюк не міг повіситися самотужки.

Чому це важливо сьогодні

У піснях Івасюка гуцульський і покутський фольклор поєднано з ритмами біг-біту, і він довів, що українська пісня може бути сучасною й водночас глибоко національною. Його пам’яті присвячено фестиваль «Червона рута» (з 1989 року), на якому, зокрема, виступав молодий Кузьма Скрябін і переміг «Океан Ельзи». Посмертно Івасюк отримав Шевченківську премію (1994) і звання Героя України (2009). Пам’ятники йому стоять у Кіцмані та Львові; один зі львівських (2011) збудовано коштом Святослава Вакарчука.