1918–1995
Олесь Гончар
Письменник, автор роману «Собор»
Читачі прийняли його роман «Собор» схвально, а влада на 20 років вилучила книжку з літературного процесу. Олесь Гончар, фронтовик і багаторічний голова Спілки письменників, обстоював українську мову й культуру.
Ключові досягнення
- Трилогія «Прапороносці» (1946–1948) про Другу світову війну
- Романи «Людина і зброя» (1960), «Тронка» (1963), «Собор» (1968), «Циклон» (1970)
- Голова правління Спілки письменників України (1959–1971), академік АН УРСР (1978)
- Посмертно - звання Героя України (2005)
Собор, якого злякалася влада
1968 року вийшов роман Олеся Гончара «Собор». Старовинний собор у ньому став символом історичної пам’яті народу, а це не вкладалося в радянську ідеологію. Читачі прийняли роман схвально, але офіційна критика його засудила, і на 20 років «Собор» вилучили з літературного процесу.
Студент, який пішов на фронт
Гончар народився 1918 року. Місцем народження називають слободу Суха на Полтавщині, де його виховували дід і бабуся, або Ломівку біля Катеринослава (нині Дніпро). Він навчався в Харківському технікумі журналістики й Харківському університеті. 1941 року пішов на фронт добровольцем у студентському батальйоні, був двічі поранений і пройшов табір на Холодній горі в Харкові. Після війни закінчив Дніпропетровський університет.
Від «Прапороносців» до «Тронки»
Славу Гончарові принесла трилогія «Прапороносці» (1946–1948) про війну, відзначена Сталінськими преміями. Потім вийшли романи «Людина і зброя» (Шевченківська премія), «Тронка» (Ленінська премія), «Циклон», «Берег любові», «Твоя зоря». Енциклопедії оцінюють його творчість по-різному: частину творів відносять до канону соцреалізму, а з 1960-х років відзначають поступовий відхід від нього.
У 1959–1971 роках Гончар очолював Спілку письменників України. Він виступав проти русифікації, а згодом очолив фонд відбудови Михайлівського Золотоверхого монастиря. Помер 1995 року в Києві, похований на Байковому кладовищі.
Чому це важливо сьогодні
Гончар - один із найвідоміших українських прозаїків XX століття, його твори перекладено багатьма мовами. Його авторитет підтримував українські демократичні сили, коли Україна відновлювала державність. А посмертно видані «Щоденники» показали його національні погляди й обережний спротив догматичному соцреалізму.
