1852–1922
Варвара Ханенко
Колекціонерка, засновниця музею
Вона могла вивезти одне з найкращих приватних зібрань мистецтва імперії до Німеччини, але залишилася з ним у Києві. Варвара Ханенко, донька Ніколи Терещенка, понад 40 років збирала мистецтво з чоловіком Богданом і подарувала колекцію Українській академії наук: так постав Музей Ханенків.
Ключові досягнення
- Понад 40 років разом із чоловіком збирала колекцію світового мистецтва й старожитностей
- Разом з Оленою Пчілкою та Наталією Яшвіль започаткувала в Україні кустарний рух на підтримку народних майстрів
- Відкривала в маєтках ремісничі майстерні, школи, лікарні й сиротинці для селян
- 15 грудня 1918 року подарувала колекцію, бібліотеку й дім Українській академії наук
- Домоглася, щоб 1921 року вивезену до Москви частину колекції повернули до Києва
Донька Терещенка
Варвара Терещенко народилася 1852 року в Глухові. Вона була старшою донькою Ніколи Терещенка - найзаможнішого українського підприємця свого часу і щедрого мецената. Від родини вона перейняла любов до мистецтва й обов’язок ділитися. 1874 року Варвара вийшла заміж за молодого юриста Богдана Ханенка, який уже тоді мріяв про власну художню колекцію.
Колекція, що стала їхнім дитям
Що може зібрати подружжя за 40 років? Полотна Веласкеса, Рубенса, ван Дейка й Белліні, скіфські й давньоруські старожитності, ікони, твори українського народного мистецтва: понад 400 картин і понад 8 тисяч гравюр. Для цих скарбів Ханенки звели в Києві особняк на Терещенківській вулиці, а ще фінансували археологічні розкопки. Дітей вони не мали, і своїм «дитям» вважали колекцію й дім. Серед тих, хто започатковував музейну справу в Києві, Варвара Ханенко була єдиною жінкою.
Майстерні для селян
Варвара дбала не лише про картини. У маєтках подружжя вона відкривала для селян ремісничі майстерні, школи, лікарні й сиротинці. Разом із письменницею Оленою Пчілкою та меценаткою Наталією Яшвіль вона започаткувала в Україні кустарний рух - підтримку народних майстрів, щоб зберегти традиції народного мистецтва. У майстерні Ханенків в Оленівці під Києвом ткали килими й набивали тканини, а в 1912–1915 роках там навчав майстрів художник Василь Кричевський.
Вибір 1918 року
1915 року, під час Першої світової війни, найцінніше з колекції вивезли до Москви. Навесні 1917 року Богдан Ханенко помер, заповівши дружині перетворити зібрання на публічний музей для киян. Довкола вирувала революція. Варвара могла виїхати з ріднею до Європи, їй пропонували на вигідних умовах вивезти колекцію до Німеччини, але вона відмовилася. 15 грудня 1918 року вона подарувала зібрання, бібліотеку й дім Українській академії наук. Її умови: музей носить ім’я обох Ханенків, колекція ніколи не покидає цей дім і відкрита для всіх.
Музей, який вона вберегла
1921 року Варвара Ханенко домоглася, щоб колекцію повернули з Москви, хоча три десятки картин зникли безслідно. Вона допомагала впорядкувати музей і жила в одній його кімнаті. Коли нова влада захотіла виселити її і звідти, вона попросила захисту в неодмінного секретаря академії Агатангела Кримського: цей музей, писала вона, - плід любові й праці всього її з чоловіком життя. Варвара Ханенко померла 7 травня 1922 року в Києві. Від 1999 року музей знову носить імена обох Ханенків.
Чому це важливо сьогодні
Варвара Ханенко зробила вибір, від якого залежало, чи залишиться в Києві одне з найкращих приватних зібрань світового мистецтва в імперії. Вона ризикувала власною безпекою, але не дозволила вивезти скарби з міста, і тому світове мистецтво з її зібрання сьогодні можна побачити в Києві, а не за кордоном. Вона ж допомагала народним майстрам, щоб українське народне мистецтво жило й мало ціну. Її життя показує: культуру країни творять не лише ті, хто створює шедеври, а й ті, хто зберігає їх для всіх.
