Євген Чикаленко - Знай своїх

Щоб українська газета не закрилася, він продав 200 десятин власної землі. Євген Чикаленко, агроном і землевласник з півдня України, роками утримував «Раду» - єдину щоденну газету українською мовою в підросійській Україні - і фінансував десятки українських справ.

Землевласник під наглядом поліції

Як син заможної родини опинився під наглядом поліції? Євген Чикаленко народився 1861 року в селі Перешори на Херсонщині (нині Одеська область). У селі говорили українською, і рідна мова на все життя лишилася для нього знаком дому. У реальному училищі в Єлисаветграді (нині Кропивницький) він сидів за однією партою з Панасом Тобілевичем - майбутнім актором Панасом Саксаганським. У Харківському університеті він діяв у гуртку прихильників Михайла Драгоманова, за що 1884 року його заарештували. Роками він жив у Перешорах під наглядом поліції: вів господарство й написав посібник «Розмови про сільське господарство» (1897), що розійшовся загальним накладом пів мільйона примірників.

Гроші на українську справу

Ще в 1890-х Чикаленко почав давати власні гроші на українські справи: оплатив словник Михайла Комарова, заснував у Львові фонд допомоги українським письменникам. Коли восьмирічною померла його донька Вікторія, частину грошей, які він відкладав їй на посаг, Чикаленко віддав журналу «Київська старовина» на премію за найкращу історію України. 1900 року він переїхав до Києва і, за його словами, «з головою впірнув в українську громадську діяльність». Він підтримував видання творів Івана Франка, Михайла Коцюбинського і Володимира Винниченка. На заклик Михайла Грушевського дав 25 тисяч рублів на Академічний дім у Львові - гуртожиток, щоб молодь із підросійської України могла вчитися у вільнішій Галичині. Рідні згадували, що він часто повторював: «Легко любити Україну до глибини душі, а ви спробуйте любити її до глибини своєї кишені».

Газета, за яку він продав землю

«Ох, треба швидше нам або Генія, або газети, а то пропадем, як нація», - казав Чикаленко. 1906 року разом із меценатами Василем Симиренком і Леонідом Жебуньовим він заснував «Громадську думку», а потім «Раду» - єдину щоденну українську газету в підросійській Україні. Газета щороку приносила збитки. З кінця 1908 року Чикаленко сам покривав усі витрати, а щоб вона виходила, продав 200 десятин землі. Секретарем у «Раді» працював молодий Симон Петлюра. «Хоч і поганенька «Рада», але все-таки вона свідчить - ми живі як нація, ми ще не вмерли!» - казав видавець. 1914 року, щойно росія вступила в Першу світову війну, влада газету закрила.

Від Центральної Ради до Подєбрад

1908 року Чикаленко став одним із засновників і фактичним головою Товариства українських поступовців - таємної організації, що домагалася автономії України. 1917 року це товариство стало одним з ініціаторів скликання Центральної Ради. Делегати спершу хотіли обрати її головою самого Чикаленка, але він через хворобу відмовився на користь Грушевського і закликав того повернутися з Москви й очолити Раду; сам він у політику не пішов. 1919 року він виїхав до Галичини, де польська влада інтернувала його разом з іншими українськими інтелігентами в табір у Мостиськах. З 1925 року в Подєбрадах у Чехословаччині очолював комісію, що укладала українську наукову термінологію. Євген Чикаленко помер 20 червня 1929 року в Празі. Урну з його прахом поховали в Подєбрадах; за іншими даними, згодом вона загубилася. Його «Спогади» і «Щоденник» досі належать до найбагатших джерел з історії українського руху.

Чому це важливо сьогодні

Євген Чикаленко показав, що любов до України вимірюється не гучними словами, а тим, що ти готовий для неї віддати. Коли українське слово в імперії ледве пробивалося до друку, він роками тримав щоденну газету, яка нагадувала читачам: ми живі як нація. Студенти, яким він допоміг учитися, і товариство, з якого виросла Центральна Рада, допомогли українцям підготуватися до власної держави. У жовтні 2022 року, під час повномасштабної війни, Пушкінську вулицю в Києві перейменували на вулицю Євгена Чикаленка. Його приклад - відповідь кожному, хто думає, що будувати країну можуть лише політики й воїни: агроном, підприємець і видавець будують її теж.