1817–1885

Микола Костомаров

Історик, ідеолог Кирило-Мефодіївців

Науковець, Письменник

Він народився кріпаком, а став одним із найвідоміших істориків XIX століття. Микола Костомаров написав програму таємного Кирило-Мефодіївського братства, відсидів за це рік у Петропавловській фортеці, а потім усе життя доводив, що українці - окремий народ зі своєю історією.

Ключові досягнення

  • Ідеолог Кирило-Мефодіївського братства, автор «Книги буття українського народу»
  • Монографії «Богдан Хмельницкий» (1859), «Руина» (1879–1880), «Мазепа» (1882)
  • Стаття «Две русские народности» (1861) - про окремішність українців
  • Засновник народницького напряму в українській історіографії
  • Упорядник і редактор першого посмертного «Кобзаря» Шевченка (1867)
  • Збірки віршів «Українські балади» (1839) і «Вітка» (1840)

Кріпак, який став професором

Микола Костомаров народився 1817 року в слободі Юрасівка Воронезької губернії (нині Воронезька область росії). Колись ця земля належала до Острогозького козацького полку Слобідської України, який заснували українські переселенці. Хлопчик був позашлюбним сином російського дворянина й української селянки-кріпачки, тож і сам народився кріпаком. Українська культура оточувала його з дитинства. Він закінчив гімназію у Воронежі, а 1836 року - Харківський університет.

Ієремія Галка

У Харкові Костомаров захопився минулим Слобожанщини, а потім добою Богдана Хмельницького. Тоді ж він почав писати українською: збірки «Українські балади» (1839) і «Вітка» (1840) вийшли під псевдонімом Ієремія Галка. Його першу дисертацію, про церковну унію, університет заборонив захищати. Другу, про історичне значення народної поезії, він захистив 1844 року.

Таємне братство

Ад’юнкт-професором Київського університету Костомаров став 1846 року. Тут він зійшовся з Пантелеймоном Кулішем, Василем Білозерським, Миколою Гулаком і Тарасом Шевченком і разом із ними заснував таємне Кирило-Мефодіївське братство. Костомаров став його ідеологом і написав головний програмний документ - «Книгу буття українського народу». Майбутнє слов’ян він бачив у вільному союзі на зразок Сполучених Штатів Америки. У березні 1847 року братчиків заарештували. Костомарова взяли напередодні весілля з Аліною Крагельською. Рік він провів у Петропавловській фортеці, а потім його заслали до Саратова й заборонили викладати й друкуватися. З Аліною він одружився аж 1875 року.

Історія не лише про царів

Професором російської історії Петербурзького університету Костомаров став 1859 року, але вже 1862 року пішов звідти на знак протесту проти дій влади під час студентських заворушень. Відтоді він тільки досліджував і писав. Його книжки про Богдана Хмельницького, Руїну та Івана Мазепу спиралися на документи, які він розшукав у 65 архівах і бібліотеках. Він писав життєписи Володимира Великого, Петра Могили, Івана Сірка, Пилипа Орлика і Григорія Сковороди, і читачі зацікавилися українською історією. Костомаров вважав, що історик має вивчати життя всього народу, а не лише правителів, і став засновником народницького напряму в українській історіографії. У статті «Две русские народности» (1861) він доводив, що українці й росіяни - різні народи з різною історією.

Шевченків «Кобзар»

Костомаров дружив із Шевченком від часів братства. 1867 року, уже після смерті поета, вийшов «Кобзар», який Костомаров упорядкував, відредагував і для якого написав передмову. Це було перше посмертне видання творів Шевченка.

Костомаров помер 1885 року в Петербурзі.

Чому це важливо сьогодні

Народжений кріпаком, Костомаров став професором і все життя доводив, що українці - окремий народ зі своєю історією; за це він заплатив і волею. Він учив, що історик має вивчати життя всього народу, а не лише правителів, і його книжки зацікавили читачів українською історією. Його ідеї про демократизм і федерацію вплинули не лише на науку, а й на український національний рух, а Михайло Грушевський називав деякі його статті «канонічними». Кожен, хто шукає в історії України не лише гетьманів, а й звичайних людей, іде його шляхом.