Панас Саксаганський

Возний із «Наталки Полтавки» став його першою роллю на професійній сцені - і останньою, через пів століття. Панас Саксаганський, наймолодший із братів Тобілевичів, зіграв близько сотні ролей і першим в українському театрі почав складати партитури ролей і вистав.

Ключові досягнення

1890 року очолив власну трупу, створену разом із братом Іваном Карпенком-Карим

Близько сотні головних ролей: Возний у «Наталці Полтавці», Копач у «Ста тисячах», Голохвостий у «За двома зайцями»

Першим в українському театрі почав складати партитури ролей і вистав

1897 року прочитав на з'їзді сценічних діячів у Москві записку про утиски українського театру

1918–1922 очолював Народний театр у Києві, на основі якого постав театр імені Марії Заньковецької

Комедії «Лицеміри» (1908) і «Шантрапа», книжки спогадів

П’єса, яку знала мати

Уявіть родину, де мати знає напам’ять цілу п’єсу. Євдокія Тобілевич, що походила з кріпаків, знала всю «Наталку Полтавку» Івана Котляревського, і за нею п’єсу вивчили всі її діти. Наймолодший, Панас, народився 1859 року в селі Кам’яно-Костувате на Херсонщині (нині Миколаївська область). Старші брати стали драматургом Іваном Карпенком-Карим та актором Миколою Садовським. Із Миколою Панас ще школярем влаштував власний драмгурток, а в Єлисаветградському реальному училищі сидів за однією партою з Євгеном Чикаленком.

Офіцер, що обрав сцену

Після училища Панас закінчив юнкерську школу в Одесі й служив у піхотному полку в Миколаєві. Та 1883 року на сцені Миколаївського театру, у трупі Марка Кропивницького й Михайла Старицького, він дебютував як професійний актор. Першою роллю став Возний із тієї самої «Наталки Полтавки».

Брат пише, Панас грає

1890 року Саксаганський очолив власну трупу, яку створив разом з Іваном. Під його керівництвом вона стала найкращим українським театральним колективом. Брат писав, а Панас грав: Копача в «Ста тисячах», Пеньонжку в «Мартині Борулі». 1897 року на з’їзді сценічних діячів у Москві саме Панас прочитав з трибуни Іванову записку про те, як влада утискає український театр. 1900 року його трупа об’єдналася з трупою Кропивницького, і в спільному колективі, яким керували Саксаганський із Садовським, грала й Марія Заньковецька.

Скоромовки, Гомер і партитура ролі

Саксаганський належав до реалістично-психологічної школи й славився жестом і мімікою. Щоб створити образ, він довго спостерігав за звичайними людьми. Головним в акторі вважав голос і дикцію, а тренувати їх радив скоромовками й гекзаметрами з «Іліади» та «Одіссеї». Найбільше йому вдавалися сатиричні ролі: Голохвостий у «За двома зайцями» Старицького, Стецько у «Сватанні на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ’яненка. Загалом він зіграв близько сотні головних ролей. Як режисер він першим на українській сцені почав складати партитури ролей і вистав - продуману заздалегідь розробку кожної ролі.

Комік, що марив Отелло

1918 року Саксаганського запросили очолити державний Народний театр у Києві. Там він ставив українською «Розбійників» Шіллера, а 1922 року на основі цього театру постав театр імені Марії Заньковецької, що нині працює у Львові. Блискучий комедійний актор марив трагічною роллю Отелло і заради неї сам переклав п’єсу Шекспіра українською, а 1926 року поставив «Отелло». Радянська влада дала йому звання народного артиста УСРР (1925), а згодом і СРСР.

Возний на прощання

Із 1927 року Саксаганський гастролював разом із Миколою, з яким після багатьох років відчуження помирився: брати знову грали в «Наталці Полтавці». 12 травня 1935 року, на святкуванні 50-річчя його сценічної діяльності в Києві, він востаннє вийшов до глядачів. І знову Возним: перша роль на професійній сцені стала й останньою. Помер Саксаганський у Києві 1940 року.

Чому це важливо сьогодні

Саксаганський показав, що акторство - це праця, а не лише талант: він першим в українському театрі почав готувати кожну роль заздалегідь, крок за кроком. Його сценічні образи стали класичними зразками акторської майстерності, а сам він виховав нових акторів і режисерів. Разом із братом він зробив українську трупу найкращою свого часу, а з трибуни в Москві вголос назвав утиски, яких зазнавав український театр. Театр, що виріс із його Народного театру, і сьогодні грає у Львові. Кожен актор, який шукає для ролі точний жест і слово, іде його шляхом.