Улас Самчук

Роман, написаний за кордоном

Чи знали ви, що перший роман про Голодомор вийшов не в радянській Україні, а у Львові, який тоді належав Польщі? 1933 року, коли в селах Наддніпрянщини люди вмирали з голоду, молодий письменник з Волині Улас Самчук писав у Празі «Марію». Це історія селянки, яку він присвятив матерям, що загинули голодною смертю. Книжка вийшла 1934 року, і Самчук став одним з перших, хто розповів світові про цю трагедію.

Утеча з казарми

Улас Самчук народився 1905 року в селі Дермань на Волині, у селянській родині. Він навчався в українській гімназії в Кременці, закінчив там курси танцю Василя Авраменка і 1926 року відкрив у Дермані власну школу «національного танку». Згодом його мобілізували до польського війська. Улітку 1927 року Самчук дезертирував і перебрався до Німеччини. Він слухав лекції з літератури в університеті в Бреслау (тепер Вроцлав), а потім навчався в Українському вільному університеті в Празі.

У Празі він подружився з поетесою Оленою Телігою й почав співпрацювати з Організацією українських націоналістів (ОУН). У ці роки Самчук написав трилогію «Волинь» (1932–1937) про рідний край, і саме вона принесла йому славу. 1938–1939 років він був у Карпатській Україні як репортер, а після її поразки угорці ув’язнили його в таборі.

Стаття, за яку заарештували

1941 року Самчук з групою ОУН повернувся в окуповану нацистами Україну. У Рівному він заснував газету «Волинь» і став її головним редактором; перше число вийшло 1 вересня 1941 року. У лютому 1942-го нацисти стратили в Києві, у Бабиному Яру, Олену Телігу. У березні Самчук надрукував статтю «Так було – так буде», у якій різко виступив проти окупантів. Його заарештували, а весь наклад цього числа, 21 тисячу примірників, знищили. Через кілька тижнів письменника звільнили на клопотання його друга дитинства, німця Германа Блюме, мати якого колись допомагала Самчукові вчити німецьку. Але редагувати газету йому заборонили.

Двадцять два роки з вісімдесяти двох

1944 року Самчук знову виїхав на Захід. У таборах для переміщених осіб у Німеччині він очолив Мистецький український рух (МУР), що об’єднав письменників-емігрантів. Головним організатором руху був Юрій Шевельов, а серед учасників був і Іван Багряний. Самчук закликав їх творити «велику літературу».

1948 року письменник переїхав до Торонто. Там він написав роман про УПА «Чого не гоїть огонь», роман про українців у Канаді «На твердій землі» і кілька томів спогадів. 1957 року вийшов його роман «Темнота», другий том трилогії «Ост»; його вважають першим у світовій літературі художнім твором про ГУЛАГ. 1980 року кандидатуру Самчука висунули на Нобелівську премію з літератури, але премії він не отримав. Улас Самчук помер 9 липня 1987 року в Торонто. З 82 років життя в Україні він прожив лише 22.

Дискусії та оцінки

Найбільше суперечок викликає газета «Волинь», яку Самчук редагував в окупованому Рівному. Історик Роман Михальчук підрахував, що антисемітські матеріали були в понад 80% її чисел за 1941–1944 роки. З вересня 1941 до березня 1942 року Самчук надрукував у газеті 30 передових статей. За даними Михальчука, у понад півтора десятка його передовиць, репортажів і фейлетонів цього часу є антисемітські вислови, хоча тон редактора стриманіший, ніж в інших авторів газети. Інші дослідники наголошують, що нацисти заарештували Самчука за антинімецьку статтю і що його редакторська робота, як вважають, допомогла підготувати ґрунт для руху опору на Волині 1942–1943 років. Оцінка цього періоду його життя залишається предметом дискусій.

Чому це важливо сьогодні

Улас Самчук одним з перших розповів світові про Голодомор, коли в радянській Україні про нього мовчали. Його «Марія» дала голос мільйонам загиблих, яких влада хотіла стерти з пам’яті. Трилогія «Волинь» зробила волинське село героєм великої прози. А в таборах для біженців і в Канаді він збирав письменників-емігрантів, щоб українська література не замовкла й поза Україною.