Марко Вороний - Знай своїх

Чому юний поет підписувався «Антіох»? Так він вшановував діда, поета Миколу Вербицького-Антіоха. Син Миколи Вороного, Марко писав сонети, вірші для дітей і релігійну лірику, перекладав Рільке й Бодлера. 1937 року його розстріляли в Сандармосі.

Ключові досягнення

Вірші в журналах «Червоний шлях», «Глобус», «Життя й революція»; цикл «Туркестанські сонети» (1926)

Збірка віршів «Форвард» (1932)

Книжки для дітей «Червоні краватки», «Будівники», «Коники», «Носоріг», «Ставок» (усі 1930)

Релігійна лірика («Молитва», «Церква», «Різдвяна елегія», «Отчизна»), увійшла до хрестоматії української релігійної літератури (1988)

Переклади Рільке, Георга Гайма, Бодлера, Сюллі-Прюдома, Боккаччо, Давида Гофштейна

Ім’я діда

Чому юний поет підписувався «Антіох»? Так він вшановував свого діда, поета Миколу Вербицького-Антіоха. Марко народився 1904 року в Чернігові. Його батько - поет Микола Вороний, мама Віра - донька Вербицького. Хрестив хлопчика приятель батька, письменник Михайло Коцюбинський. Невдовзі шлюб батьків розпався, і Марко ріс у маминій родині; читати його навчила бабуся по Шевченковому «Букварю».

У Чернігівській гімназії Марко був першим учнем у класі. Підлітком, приховавши вік, він записався добровольцем до армії Денікіна, але правда відкрилася, і його не взяли. 1920 року він повернувся до Чернігова й ледве влаштувався вантажником у порту на Десні. Того ж року в чернігівському збірнику «Голод» вийшли його перші вірші, а з 1925 року батько, який тоді жив у Львові, друкував вірші сина у львівських журналах.

Кіно, сонети й Рільке

1926 року батько повернувся в Радянську Україну й забрав Марка до Харкова. Там Марко познайомився з Миколою Бажаном, Володимиром Сосюрою і Максимом Рильським, а згодом батько й син переїхали до Києва. Марко вчився на режисерському факультеті Музично-драматичного інституту імені Лисенка й в Інституті народної освіти, працював редактором на Київській кінофабриці. Відтоді він друкувався вже під власним ім’ям, у журналах «Червоний шлях», «Глобус» і «Життя й революція»; 1926 року там вийшов цикл «Туркестанські сонети». Перекладав з німецької Рільке й Георга Гайма, з французької - Бодлера й Сюллі-Прюдома, з італійської - Боккаччо.

Вірші для дітей і молитви

1929 року заарештували його сестру. Щоб уберегтися від репресій, Марко взявся за книжки для дітей: 1930 року вийшли «Червоні краватки», «Будівники», «Коники», «Носоріг» і «Ставок». Збірку «Форвард» (1932) він видав, щоб показати, що став свідомим будівником комунізму. Та найглибшими вважають його вірші на релігійні теми: «Молитва», «Церква», «Різдвяна елегія», «Отчизна». 1988 року вони увійшли до хрестоматії української релігійної літератури, виданої в Мюнхені й Лондоні.

Соловки і Сандармох

1933 року, рятуючись від репресій, Марко переїхав до Москви й майже рік працював у редакції журналу. 1934 року заарештували його батька, і Марко повернувся в Україну, щоб домогтися перегляду батькової справи. 1935 року, якраз на день народження, НКВС заарештував і його - у вигаданій справі «контрреволюційної націоналістичної» організації, де фігурували також Микола Зеров, Павло Филипович й Ананій Лебідь. Після примусового «зізнання» його засудили до 8 років таборів, які він відбував на Соловках. 1937 року НКВС переглянув справу й засудив його до розстрілу. 3 листопада 1937 року Марка Вороного розстріляли в урочищі Сандармох у Карелії; йому було 33 роки. 1958 року вирок скасували.

Чому це важливо сьогодні

Марко Вороний продовжив справу батька: перекладаючи Рільке й Бодлера, він вводив українську поезію в розмову з Європою. Він писав українською для дітей і українською озвучував кіно, коли ця культура лише набирала сили. Навіть під тиском влади він писав глибокі вірші про віру й батьківщину, і вони пережили і його, і режим, який його вбив. Його доля нагадує, скільки талантів Україна втратила в 1930-х роках, і чому варто читати тих, кого намагалися стерти.