1949–1982
Григорій Чубай
Поет львівського андеґраунду
Його журнал «Скриня» вийшов лише одним номером, надрукованим на машинці, зокрема на цигарковому папері. Але КДБ цього вистачило. Григорій Чубай, легенда львівського андеґраунду 1970-х, після арешту працював вантажником, помер у 33 роки, а його вірші сьогодні співає син Тарас.
Ключові досягнення
- Ініціатор і редактор самвидавного альманаху «Скриня» (1971)
- Поеми «Вертеп», «Марія», «Відшукування причетного», «Світло і сповідь», «Говорити, мовчати і говорити знову»
- «П'ятикнижжя»: п'ять збірок, які він сам склав у самвидавну книжку (видана 2013)
- Перекладав з польської, чеської, словацької та російської; у «Скрині» - п'єса Тадеуша Ружевича
- Посмертні збірки: «Говорити, мовчати і говорити знову» (1990), «Плач Єремії» (1998), «П'ятикнижжя» (2013)
Журнал, що вийшов лише раз
Чому «Скриня»? Один з авторів згадував: можливо, це був натяк на писання «до шухляди», у скриню, і водночас гра з фольклором. Так 1971 року назвали самвидавний альманах молодих львівських поетів і художників, який задумав і редагував Григорій Чубай. Його дружина Галина передрукувала перший номер на машинці, на двох видах паперу, зокрема цигарковому. Політики в «Скрині» не було, але КДБ вважав її підривною. Другий номер так і не вийшов.
Переможець олімпіади, якого не пустили на іспити
Григорій Чубай народився 1949 року в селі Березини на Рівненщині. Після школи він переміг на республіканській олімпіаді з української літератури, і його запросили вступати до Київського університету. Але в Києві він пішов на мітинг біля пам’ятника Шевченкові, і до іспитів його не допустили. Він працював на радіо в Червоноармійську (тепер Радивилів) і там почав друкувати вірші. На початку весни 1969 року Чубай оселився у Львові.
Квартира, де сиділи на підлозі
У Львові Чубай став робітником сцени в театрі імені Марії Заньковецької, а його помешкання на Погулянці - центром неформального мистецького гурту. Сидіти за столом друзі вважали міщанством, тож сідали на підлогу. Чубай відкривав їм Борхеса, Кортасара, Кавабату, Еліота й Паунда. На питання про чергову збірку комсомольської серії, «Вірменську поезію», він лише всміхнувся: «Ну, вірмени - чудові футболісти». Популярність йому принесла поема «Вертеп» - про те, як важко в цьому світі «залишатися собою».
Через Ігоря та Ірину Калинців Чубай познайомився з дисидентами і їхнім самвидавом. Самвидавний «Український вісник», який видавав В’ячеслав Чорновіл, надрукував «Вертеп» і вірш «Великдень - Космач, 1970», де на кожній писанці намальовано тюрму. Цей вірш - із циклу, який Чубай присвятив ув’язненому історикові Валентину Морозу.
Камера на нинішній вулиці Бандери
У січні 1972 року, під час масових арештів в Україні, Чубая заарештували за «антирадянську пропаганду». Його тримали у в’язниці КДБ на вулиці, що тепер носить ім’я Степана Бандери. За різними даними, він провів там від трьох днів до двох тижнів. Того ж року його викликали свідком на суд над Іриною Калинець. Рецензент КДБ знайшов у поемі «Марія» «містику» і навіть «порнографію».
Вантажник, який писав поеми
Після арешту Чубай опинився в ізоляції. Гідної роботи не було: він працював вантажником і художником-оформлювачем на ізоляторному заводі, їздив на заробітки аж до Сибіру, щоб решту часу віддавати віршам. За ці роки він написав лише одну поему, «Говорити, мовчати і говорити знову». Жоден український виш його не прийняв, і 1978 року він вступив заочно до Літературного інституту в Москві. 16 травня 1982 року Григорій Чубай помер у Львові після важкої хвороби. Йому було 33 роки.
П’ять книжок в одній
Ще за життя Чубай сам склав п’ять своїх збірок у самвидавну книжку і назвав її «П’ятикнижжя» - як п’ять книг Мойсея. Перша його збірка вийшла друком лише 1990 року, а «П’ятикнижжя» видали 2013-го, за зразком того самвидаву. Микола Вінграновський називав його поезію молодим, чесним, нерозбавленим словом, а Іван Дзюба - однією з найзворушливіших легенд українського безчасся 1970-1980-х. Гурт його сина Тараса названо «Плач Єремії», як одну з цих збірок, а сам Тарас поклав на музику майже всі батькові вірші.
Чому це важливо сьогодні
Григорій Чубай довів, що навіть у задушливому Львові 1970-х можна писати вільно, без поступок цензурі. Він приніс у радянське місто модерну Європу і став містком між українським модернізмом початку століття та літературою незалежної України. Цілий гурт молодих митців, які збиралися на його підлозі, виріс у помітних письменників, художників і музикантів. Його вірші, які колись ходили лише в самвидаві, сьогодні звучать зі сцени. Кожен, хто створює щось своє, коли довкола вимагають мовчати, продовжує його «Скриню».
